Формат консультацій політичних радників президентів та урядів різних країн нині сприймається як проведення офіційних перемовин про формулу миру в Україні.
Натомість під час таких зустрічей, часто за закритими дверима та без фінальних стейтментів, напрацьовуються лише робочі рішення, які можуть і не впливати на остаточні.
Які кроки на найвищому рівні можуть залежати від таких нарад, та хто є ключовими гравцями, розбирався Фокус.
Після початку агресії РФ в Україну у 2014 році формат політичних радників виник під час перемовин у Норманді. Тобто спочатку це були зустрічі не радників, а не голів держав — України, Франції, Німеччини та Росії, згодом міністрів закордонних справ. З української сторони у них брав участь міністр Павло Клімкін, з російської — Сергій Лавров. До російської делегації також входив помічник президента Владислав Сурков, який вважався куратором так званих республік та сірим кардиналом Кремля.
Про що говорить відкат на рівень радників
Вже від початку 2020 року до Нормандського формату приєдналися радники керівників України, Франції, Німеччини та Росії — вони домовилися про окремий трек. І до початку 2022 року експерти зазначали, що саме зустрічі у такому напівофіційному форматі були найбільш живими, у той час як на рівні голів держав комунікації фактично не було — остання зустріч керівників України, Німеччини, Франції і Росії відбулась 9 грудня 2019 року в Парижі.
Особою, яка представляла Україну, був визначений голова Офісу президента України Андрій Єрмак (його було призначено на посаду у січні 2020-го). Паралельно з російського боку був залучений Дмитро Козак — заступник голови Адміністрації президента Росії, який посунув Суркова. Від початку говорили, що контакт Єрмака та Козака налагоджено, оскільки напередодні саме вони вели перемовини про обмін військовополоненими та цивільними, що відбувся у грудні 2019 року.
Після консультацій у форматі радників мали б відбуватися й зустрічі на рівні міністрів закордонних справ. Але до них справа протягом двох років так і не дійшла. Росія саботувала процес.
Після повномасштабного вторгнення та оголошення президентом Володимиром Зеленським української "формули миру", робота над її реалізацією також почалась на рівні політичних радників.
У 2023 році відбулося два раунди зустрічей радників з національної безпеки та політичних директорів різних країн щодо ключових принципів миру. Перший — 24 червня у Копенгагені. У ній взяли участь 15 представників країн. Другий — 5-6 серпня у Джидді в Саудівський Аравії. До неї долучилися 42 країни, зокрема Глобального Півдня, серед яких Бразилія, Індія, Китай. Раніше Зеленський висловив ідею провести глобальний саміт миру за участі якнайбільшої кількості держав.
Що таке другий трек дипломатії
"Займатись мирним планом президента Зеленського з українського боку було від початку вирішено на рівні радників з питань політики й безпеки. Це виявилось в принципі ефективно. Перший копенгагенський саміт був складний, тому що з'ясувалось, що погляди дуже різні. Однак бачимо другу зустріч, яка була більш успішною з точки зору просувань ідей миру, згідно з планом президента", — говорить Фокусу експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак.
Для перемовин про формулу миру спеціально обраний формат радників, вважає й політолог Петро Олещук.
"І я припускаю, що це не ініціатива України, а США — там був присутній радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Салліван, який, як ми чули останні півтора року перебуває на постійному контакті з головою Офісу президента України Андрієм Єрмаком. Тобто працює формат відносин Україна-США, коли кожному представнику України відповідає представник США. Також перемовини відбуваються на рівні міністрів закордонних справ Ентоні Блінкена та Дмитра Кулеби, міністрів оборони Ллойда Остіна та Олексія Резнікова, головнокомандуючих Марка Міллі та Валерія Залужного. Думаю, це ініціатива і США. І вони обрані для напрацювання попередніх рішень, які будуть узгоджуватись за участі всіх учасників", — говорить він.
Експерти наголошують, що про офіційні перемовини або саміт не йдеться, а лише про експертне обговорення за зачиненими дверима. Так званий, другий трек дипломатії, так саме як коли обговорення відбувається на рівні колишніх керівників і чиновників, або громадськості.
"Звичайно на такому рівні не можуть бути прийняті політичні рішення, компетенція стосовно таких рішень є у голів урядів та держав, — зазначає Їжак. — Радники доносять цю позицію до голів держав і урядів і тоді вже починається справжня робота. Це нормальний дипломатичний процес. Так само і коли збираються міністри закордонних справ або міністри оборони. Хоча на цьому рівні вже можна ухвалювати певні рішення. В НАТО є теж раз чи два на рік саміти, де зустрічаються міністри оборони, але щотижня консультації проводять представники".
Єдиним результатом таких експертних перемовин може бути проголошення декларації — намірів, яка враховує різни позиції. Це не спільне рішення.
Формат для незручних питань
Держави в останні роки активно користуються такими напівофіційними представниками. У свій час держсекретар США Рекс Тіллерсон призначив Курта Волкера спеціальним представником Держдепартаменту США в Україні. Він координував зусилля Державного департаменту з врегулювання російсько-українського конфлікту, був відомий як противник нормандського формату. Лі Хуей став спеціальним представником китайського уряду з питань Євразії в Україні.
"Певні проблеми уряди країн намагаються вирішити за допомогою не офіційних осіб, а спецпредставників. Тобто осіб, які нічого не вирішують, а є лише комунікаторами. Це загальна практика в ООН, де спеціальний представник секретаря очолює будь-які міжнародні зусилля. І це нормальний перший крок для вирішення будь-якої проблеми", — додає Їжак.
Дипломат, міністр закордонних справ у минулому Володимир Огризко Фокусу також говорить, що формат радників зручний тим, що після зустрічі є можливість підкорегувати ті рішення, які були прийняті в цьому форматі. Та зауважує, що цей формат передбачає участь не лише політичних радників, але й дипломатів, які можуть входити до складу делегацій. Це така робоча платформа на якій напрацьовуються ті чи інші питання, які потім передаються вже на узгодження і затвердження главам держав або урядів.
Недолік такого формату спецпредставників, радників у тому, що ніколи не має гарантій, зобов’язань, що напрацьовані рішення перейдуть на найвищий рівень, і не залишаться на етапі пропозицій.
Яка роль Андрія Єрмака у мирних перемовинах
Як вже зазначалось, Україну на рівні таких неофіційних консультацій представляє голова Офісу президента України Андрій Єрмак. Проте експерти коментувати його роботу не беруться. Хтось згадує про особисту повну та беззаперечну довіру Володимира Зеленського Єрмаку, традиційне делегування йому вирішувати питання зовнішньої політики без лідируючого залучення дипломатів МЗС, хтось говорить про колективну роботу, а хтось посилається на те, що результати зарано обговорювати.
Зокрема, дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара відповідаючи на запитання про особисту роль Андрія Єрмака зауважує, що волів би утриматися від особистих оцінок: "Подібні перемовини — не результат роботи однієї людини, йдеться про командну гру. Тобто хочеться вірити, що напередодні будь-якої зустрічі ретельно опрацьовуються питання не лише в Офісі президента, а й в міністерстві закордонних справ та міністерстві оборони. Тож не одна людина формує певні підходи".
Він нагадує, що зовнішня політика формується президентом України — це його конституційний обов'язок, він не може його делегувати.
"Звісно, якщо Зеленський погоджує стратегію свого представника, то запитань немає. Логічно, аби на таких зустрічах був присутній не голова Офісу президента, а секретар національної безпеки та оборони, оскільки в Саудівській Аравії були його колеги. Але враховуючи позицію Зеленського та визначену роль Єрмака, важко заперечувати. Подивимося на результати. Принаймні ми будемо знати прізвище людини, яка призвела до них", — додає він.
Володимир Огризко також зазначає, що основна причина вибору представника на неофіційні перемовини — рішення президента. "У американців зараз це Салліван, він відповідальний за РНБО. В інших випадках може бути будь-хто інший, кого призначить президент. Може бути політичний радник президента, але навряд керівник офісу американського президента", — додає він, але зазначає, що єдиного стандарту у цьому питанні немає, бо робота суто технічна.
Решта новин