"Дорогий баскетбол.
З того моменту, як я почав скручувати батьківські шкарпетки в м'яч і виконувати уявні переможні кидки на Great Western Forum, я розумів одне – я закохався в тебе. Настільки сильно, що віддав себе всього: від мого розуму і тіла, до душі.
Як шестирічний хлопець, закоханий в тебе, я ніколи не бачив кінця цього тунелю. Я бачив тільки себе, що вибігає з нього. Я так і втік. Біг по паркету вперед і назад після втрати м'яча – заради тебе. Ти просив віддачі – я віддав тобі своє серце, бо натомість отримав набагато більше.
Я перемагав втому і біль не через те, що мені кинуто виклик, а тому що ти кликав мене. Я робив все заради тебе. Адже саме так ти чиниш, коли хтось змушує відчувати тебе живим, як ти змушував відчувати мене.
Ти подарував шестирічному хлопчику мрію про Лейкерс, і я завжди буду любити тебе за це. Але я більше не можу любити тебе з тієї ж одержимістю, що і раніше. Цей сезон – все, що я можу віддати тобі. Серце ще може справлятися з навантаженнями, розуму під силу подолати перешкоди, але моє тіло знає – прийшов час сказати "прощавай". І це нормально. Я готовий залишити тебе. Але я хочу, щоб ти знав – ми можемо насолодитися кожним моментом, який у нас залишився. Як хорошим, так і поганим.
Ми віддали один одному все, що у нас було. Ми обидва знаємо – неважливо, що буде далі. Я завжди залишуся тим хлопцем зі скрученими шкарпетками і перед кошиком в кутку – залишилося п'ять секунд, м'яч в моїх руках. П'ять, чотири, три, два, один...
Я завжди буду любити тебе. Кобі".