Видатний український кінорежисер, сценарист та актриса Кіра Муратова народилася 5 листопада 1934 року в місті Сороки, Бессарабія, Королівство Румунія (нині - місто Сороки, Молдова). Більшу частину свого життя Муратова провела в Одесі, де і померла після важкої хвороби.
У фільмах Кіри Муратової знімалися Володимир Висоцький, Георгій Делієв, Олег Табаков, Зінаїда Шарко, Ніна Русланова, Рената Литвинова, Алла Демидова, Наталія Бузько та багато інших. У творчому доробку режисера десятки фільмів і декілька ролей.
Кіра Муратова - лауреат численних премій, звань і нагород, серед яких Срібний ведмідь 40-го Берлінського кінофестивалю, Національна премія України імені Тараса Шевченка, премія Берлінської Академії мистецтв, орден князя Ярослава Мудрого, Золотий Дюк за внесок у кіномистецтво і безліч інших.
З відходом Кіри Муратової з життя змиритися дуже важко, внесок режисера у світовий кінематограф просто неоціненний. У зв'язку з трагічною подією НВ STYLE згадує яскраві та мудрі висловлювання Кіри Муратової про життя і кіно.
- Мені не треба, щоб про мене знімали документальне кіно. Щоденники і все, що колись писала, хочу спалити, знищити. І попіл мій розвійте, роздмухайте і на смітник мене викиньте, віддайте в зоопарк на поживу звірам. Хочу, щоб від мене залишилися лише фільми - і все.
- Розповідати, як знімається кіно, - це нерозумно. Це як ви б стали розповідати мені, що таке любов.
- Отримувати нагороди - змішане почуття: ніби дитину покликали на ялинку і дають подаруночки. Знаєте, як кажуть: добре, коли хвалять, погано, коли лають, але найгірше, коли довго хвалять або довго лають.
- Людське життя - страшне. У ньому є багато всього хорошого, і воно може по-різному скластися, але воно страшне. Ти багато чого не знаєш заздалегідь: не знаєш себе, не знаєш, що помиляєшся, не знаєш ціну своїх вчинків. Ти постфактум щось розумієш про свої попередні винності. Питаєш: а чого я тоді про це не подумав? А ти і не міг подумати. У тебе не було для цього мізків або почуттів. Не може щеня розуміти те, що розуміє доросла тварина.
- Я ненавиджу війну. Я взагалі не розумію, як це можна - в XXI столітті вбивати одне одного. Це повинно бути заборонено, як людоїдство. Хоча людоїдство я ще якось можу зрозуміти, тому що голодні люди їдять як тварини. Але війна - це огидна річ. Ні заради якої території, навіть якщо ти назвеш цю територію батьківщиною, ми не маємо права вбивати одне одного.
- Мистецтво захищає від хаосу, навіть показуючи хаос.
- Кіно - це радість! Жодних інших справжніх радостей для мене немає.
- Гострий сюжет став мене цікавити з тих пір, як я, якщо говорити пишномовно, зневірилася в можливості прогресу.
- У мене завжди фільм зростає, як дерево. Є глобальний задум, а по ходу справи на ньому з'являються гілочки, і так він розгалужується до самого кінця.
- Зйомки - це, з одного боку, стан жаху (а раптом, зірветься!). З іншого - стан захоплення, коли йдуть чудові репетиції, актори потрапляють точно, куди потрібно. Напевно, це можна назвати станом закоханості.
- Я багато ціную з чужого, але самій мені так не хочеться. Навіщо? Адже все вже зроблено. Це як з літературою. Чим краща книга, тим менше мені по ній хочеться щось зняти. Вона цього просто не вимагає. Мені потрібно навпаки, щоб там були якісь вади, незакінченість, щоб я це доробила, змінила.
- Коли говорять, що я не люблю людей, мені це незрозуміло. Я не кішка або Господь Бог, щоб любити людей взагалі. Щоб так їх любити, треба бути або зверху, або знизу, а я - поруч.
Решта новин