Про це йдеться в офіційній заяві архієпископа Новокаховського і Генічеського Філарета.
"Пишу це не жартуючи, бо знаю, що закони колоцерковної журналістики, на превеликий жаль, саме такі. Подібні публікації тим більш ймовірні, коли з’ясується, що мене немає на об’єднавчому соборі, який має пройти незабаром", - зазначено в заяві.
Архієпископ Філарет уточнив, що його точка зору на розвиток церковних подій в Україні є виключно церковною. І він бажав би, щоб церква завжди залишалася церквою.
Також він звернувся із проханням до журналістів і засобів масової інформації не приписувати йому тих думок, які він не мав, і вчинків, які він не робив.
Архієпископ Філарет підкреслив, що він дуже засмучений легковір'ям у поширену неправдиву інформацію про його "перехід у розкол". Крім того, він попросив не тиражувати неправду, тому що "ніколи не давав приводів для таких звинувачень" й нагадав, що "без нього, грішного, Церква буде жити, а він без Церкви - ні".
"Я є архієреєм Української православної церкви. Ним я був, ним я є і ним я, з Божою допомогою, хочу бути. Цей вибір зроблено не 13 чи 15 листопада 2018 року, а набагато раніше, і цей вибір не є спонтанним або тимчасовим рішенням", - підсумував архиєпископ Новокаховський і Генічеський Філарет.
щодо останніх подій у Церкві та навколо неї
13 листопада відбувся Собор єпископів Української Православної Церкви, учасником якого я був. А потім сталося те, що нині змушує мене зробити цю Заяву.
В засобах масової інформації з’явилася низка публікацій, в яких згадувалася моя скромна персона. Повідомляли, що я є учасником явної або таємної антицерковної групи, що перейшов/переходжу/перейду з УПЦ до іншої юрисдикції тощо. Вчора, 14 листопада, я обрав за краще утримуватися від коментарів, щоб не роздмухувати полум’я неправди. Та сьогодні, ознайомившись із останніми тлумаченнями моїх вчинків, я усвідомлюю, що мовчати права не маю. Тому маю свідомо заявити наступне:
Я є архієреєм Української Православної Церкви. Ним я був, ним я є і ним я, з Божою допомогою, хочу бути. Цей вибір зроблено не 13 чи 15 листопада 2018 року, а набагато раніше, і цей вибір не є спонтанним або тимчасовим рішенням.
Я вболіваю за долю Церкви, і прагну засвідчити це на різних рівнях перед різними людьми. Я поважаю думку кожного, і вважаю, що кожен має право мислити так, як підказує йому його сумління, його віра. Та прошу поважати і моє право мати свою власну точку зору, – не видану мені наказом згори, але вистраждану і усвідомлену.
Моя точка зору на розвиток церковних подій в Україні – церковна. І я хочу, щоб Церква завжди залишалася Церквою. Саме тому я просив би не приписувати мені тих думок, яких я не мав, і тим більше вчинків, яких я не робив.
Дуже сумно, що багато хто легко прийняв на віру написане про мій "перехід у розкол". Я не можу вплинути на світських журналістів, але люди церковні, не тиражуйте страшну неправду, прошу вас! Сумно, бо я ніколи не давав, як мені видається, приводів для таких звинувачень. Я прошу всіх заспокоїтися і знати просту річ: без мене, грішного, Церква житиме; я без Церкви – ні.
Тепер чекаю наступних повідомлень про те, що мене "змусили зректися переконань" і "перервали мій шлях до свободи"… Пишу це не жартуючи, бо знаю, що закони колоцерковної журналістики, на превеликий жаль, саме такі. Подібні публікації тим більш ймовірні, коли з’ясується, що мене немає на об’єднавчому соборі, який має пройти незабаром.
Любі мої! В непростий час прошу всіх зберігати єдність духу в союзі миру (Єф. 4. 3). Прошу бути по-справжньому віруючими людьми, які живуть не плітками та байками, але Істиною, Яка є Христос. Прошу вас, за влучним висловом архієпископа Сєверодонецького Никодима, частіше замість прапорців брати до рук молитовники. Тоді і все буде добре.
Щиро молюся за всіх, хто допоміг мені в цей скрутний час. Дякую Блаженнішому Митрополиту Онуфрію, який довго і тепло спілкувався зі мною, втішаючи і розраджуючи. Дякую владикам, священикам і мирянам, які не побоялися сказати і написати мені: "Владико, ми Вам віримо!". Дякую і тим, хто розповсюджував неправду і тиражував власні думки в якості моїх – я маю змогу ще і ще раз схилити голову перед Богом, кажучи: "Благо мені, що Ти впокорив мене" (Пс. 118. 71), і не думати про себе зависоко.
Дякую Богові, Який любить і терпить мене. Те, що Бог є, в моєму житті – найбільша радість і втіха. Сподіваюся, і для всіх, хто читає це, також.
Філарет, архієпископ Новокаховський і Генічеський Української Православної Церкви
2/15 листопада 2018 року
Решта новин