В результаті - втратила автомобіль. Його забрала міліція і кілька днів він був «закритий» на штрафмайданчику у Вишгороді. Автомобіль був, по-суті, вкрадений, адже мене навіть поряд не було, коли евакуатор забирав його з майданчика-парковки біля сільського цвинтаря в селі Нові Петрівці, де похований мій дідусь.
ень журналіста я поїхала на традиційне журналістське святкування під резиденцію «Міжгір’я». В результаті - втратила автомобіль. Його забрала міліція і кілька днів він був «закритий» на штрафмайданчику у Вишгороді. Автомобіль був, по-суті, вкрадений, адже мене навіть поряд не було, коли евакуатор забирав його з майданчика-парковки біля сільського цвинтаря в селі Нові Петрівці, де похований мій дідусь.
Автомобіль вдалося визволити лише через чотири дні і лише завдяки зусиллями громадськості.
Зокрема, дякую Андрію Дзиндзі, журналісту ГО «Дорожній контроль», який організував операцію по визволенню мого автомобіля, і всім, хто приєднався до рятувального загону – активістам «Дорожнього контролю», адвокатам, зокрема Віктору Смолію, журналістам ТВІ та «5 каналу».
Окремо треба звернути увагу, що місце, яке називається штрафмайданчиком у місті Вишгороді, де утримувався мій автомобіль насправді виявилося гніздом рекету.
І таких гнізд - сумнівних у своїй легальності штрафмайданчиків - нині по всій країні облаштовано сотні.
Майже всі вони незаконні, адже це «приватники», які начебто отримали підряд на свою діяльність від ДАЇ, але насправді в законних тендерах перемагали лише одиниці.
Бізнес таких штрафмайданчиків полягає в тому, що власникам автомобілів нав’язують послуги за зберігання вилученого авто в розмірі 150 грн. на добу, а «клієнтів» цим «бізнес-структурам» постачають працівники ДАІ. Поки власник збере всі документи, які дозволять йому визволити свій автомобіль, набігає чимала сума.
Особливу рентабельний цей бізнес став після цьогорічного рішення уряду. Співробітникам ДАІ дозволили буквально з дороги забирати авто на штрафмайданчик у особи, що заборгувала штраф, кредит, аліменти, квартплату. І хоча чиновники закликали людей не панікувати, мовляв, забиратимуть транспортні засоби лише за великі суми боргу і лише після винесення рішення суду, в реалі працівники ДАЇ отримали можливість вилучати у людей авто лише на підставі, описаній ще Криловим «ты виноват лишь тем, что хочется мне кушать».
Наприклад, мій автомобіль був забраний на штрафмайданчик суто з політичних міркувань - Шефролет Авео завинив лиш тим, що має власника на ім’я Чорновол Тетяна Миколаївна.
Але, що особливо обурює, дуже часто клієнти штрафмайданчиків – не боржники, не опозиціонери, а суто випадкові жертви рекетирів з угрупування,куди входять люди, що прикриваються «корочками» та звичайні гопники.
В підкріплення наведу простий приклад.
Коли наша компанія намагалася визволити моє авто, на штрафмайданчик завітала подружня пара - прості інтелігентні люди, вже в літах.
Вони прийшли за своїм автомобілем, який у них був вилучений кілька днів тому на КП на в’їзді на дамбу Київського моря. Міліціонери вилучили автомобіль буцімто за несплату штрафу за порушення правил дорожнього руху, яке було здійснене, ще в 2011 році.
Однак штраф був заплачений, в тому ж 2011-тому! Подружжя показало відповідні документи. Але нікого це не обходило. Чоловіку довелося бігати збирати необхідні довідки, що штраф заплачений, а потім з цими документами просити дозвіл на «звільнення» авто. Погодьтесь, це неабиякий клопіт та приниження. На додачу: після того, як законослухняні громадяни довели, що вони - законослухняні й прийшли за своїм автомобілем, з них почали вимагати 450 грн. «за послуги штрафмайданчика». Ніхто перед ними навіть не вибачився!
І це, нажаль, непоодинокий випадок. Це називається «безпредєл».
До всього, на штрафмайданчиках ще й грабують автомобілі. Мій Шевролет Авео виявився не опломбованим, в салоні – це було видно – хтось рився, а з бардачка пропали гроші.
Однак найбільше шокувало навіть не це, а персона «власника» цього майданчика.
Коли тільки автор разом з групою підтримки приїхали на штрафмайданчик, охоронець оперативно закрив перед нами ворота й категорично відмовився віддавати автомобіль.
Натомість передав нам телефон: «Говоріть з власником».
Чоловік на іншому кінці дроту назвався просто Артуром. Він категорично відмовився не лише впустити мене на територію штрафмайданчику, аби забрати свій автомобіль - навіть просто назвати своє прізвище. Хоча, я, як мінімум, мала право знати, хто нині утримує незаконно вилучене у мене майно.
Треба зауважити, чоловік активно користувався тюремно-туалетною лексикою – аж вуха в’янули. Розмова закінчилася тим, що Артур пообіцяв приїхати через 10 хвилин і «розмазати автора по стінці» («найцензурніша» з його погроз). Любителі-філологи можуть почути розмову повністю на відео «Дорожнього контролю».
Натомість Артур дозволив собі - в присутності міліції - наносити удари журналістам. Зокрема дісталося Андрію Дзиндзі. Від агресивних дій охоронця штрафмайданчика також сильно постраждав журналіст газети «Громадський контроль» Юрій Довгопол. Охоронець збив його з ніг воротами, падаючи, Юрій пошкодив ногу - довелося навіть накладати гіпс.
Що ж стосується Артура, навіть в присутності камери центрального телеканалу, він продовжив матюкати автора, за що, щоправда, отримав від мене ляпаса.
Однак, дивує не стільки навіть поведінка особи на ім’я Артур - таких «відморозків» в країні вистачає. Й не поведінка міліціонерів – після побиття Ольги Снічарчук та Влада Соделя – «відсутність належної реакції» правоохоронців сприймається ніби щось буденне. Шокує інше – навіть після скандалу з Тітушком, інший гопник Артур відчуває повну вседозволеність та безкарність, вважає себе королем ситуації. Він вірить, що гопники нині керують країною на всіх рівнях, і гордий, що належить до кола обраних.
Нині це буденність. Як і те, що міліція працює «в забезпеченні» «Артурів і Тітушок». Не дивно, що п’ять годин (!) нам - журналістам, юристам, досвідченим громадським активістам - довелося звільняти авто, яке було, по суті, вкрадене у автора, і яке переховували на сумнівному штрафмайданчику імені гопника Артура.
Що ж робити іншим людям, чиї машини також були забрані незаконно й опинилися в рекетирському гнізді? Що вони можуть протиставити Артуру з його бандитськими замашками та міліції, яка забезпечує прибуток Артуру і його покровителям? Їм залишається лише терпіти і платити все, що від них вимагають. Терпіти? Ви впевнені?
P.S.Згодом вдалося дізнатися, що власника штрафмайданчику та брудного язика звати Артур Соловьйов. Він буцім-то виграв тендер в ДАЇ на організацію штрафмайданчику, як фізична особа - підприємець. Офіційне місце реєстрації цього «достойника» є в Київській області, Макарівському районі в селі Наливайка.
Також вдалося з’ясувати, що Артурів штраф майданчик був організований з багатьма порушеннями. Зокрема, з порушенням правил пожежної безпеки. Адже, як виявилося, він був організований просто на проїжджій частині - на пожежному виїзді з промислової зони заводу «Карат». Ті що, облаштовували майданчик, просто з двох сторін перекрили воротами дорогу.
Через перекриття дороги загального користування тепер до себе на роботу не може потрапити, наприклад, керівник ДП «Тент Т Україна» пан Цебрій, який розповів журналістам, що кожний раз йому доводиться проситися у охорони штрафмайданчику, щоб проїхати через «їх» територію до себе в офіс.
Так само страждають мешканці приватних дач, які розташовані одразу за майданчиком. «Перекрили нам прохід, тепер мучаємося», - розповідала одна жінка, яка буквально благала охоронця пропустити її через територію штрафмайданчику.
До речі, згідно Адміністративного кодексу, статті 265 (2), у власника можуть вилучити авто і відбуксувати його штраф майданчик у випадку, якщо це авто «суттєво заважає дорожньому руху».
А якщо сам штраф майданчик організований гопниками і Вишгородським ДАІ суттєво заважає дорожньому руху на окремій взятій дорозі загального користування? Що тоді? Здається когось тоді також треба «вилучати» з владних кабінетів. Хіба не так?
Татьяна Чорновол