Для сучасної молоді такі поняття, як металісти, репери, панки чи растамани мало про що говорять.
Натомість анімешки, альтушки, фурі і квадробери - це те, що на слуху у юних сьогодні, і ці види субкультур розвиваються за новими правилами. Якщо раніше на вулицях міст можна було зустріти молодих людей з чорним макіяжем, "ірокезами" та пірсингом на обличчі, то зараз неформали - це підлітки з пухнастими вушками і в образах героїв коміксів чи мультфільмів.
Якою є сьогодні підліткова субкультура, які сенси вона несе і чим відрізняється від тієї, що існувала 10-30 років тому? Як на захоплення підлітків вплинула війна і чи є чого боятися батькам? Ми дослідили цю тему разом з експертами, психологами та самими батьками.
Квадробери - гра чи проблема
"Моя донечка з подружками вважають себе квадроберами. Вони шиють зі штучного хутра котячі хвости та збираються окремою тусовочкою на шкільному стадіоні. Вчора на неї накричала матом якась груба жінка. Дитина прийшла додому у сльозах", - написав у фейсбуку Іван Сауткін.
В розмові з ВВС Україна він розповів, що 11-річну Валентину дражнять однокласники, а дорослі на вулиці реагують на гру дітей нецензурною лайкою.
Попри те, що відео квадроберів у соцмережах останнім часом стало медійним феноменом, цьому різновиду сучасної субкультури вже не один рік, а поруч з ним існують дуже подібні.
Квадробінг як спорт започаткував японець Кенічі Іто, розробивши власний метод пересування – навкарачки. Він навіть увійшов до Книги рекордів Гіннеса, подолавши 100-метрівку. Його почали наслідувати інші спортсмени, однак поступово цей спорт перетворився на розвагу дітей та підлітків, які почали одягати атрибути котів і собак, бігати і лазити, як тварини, на вулиці.
"Тяша (ми так її називаємо) вже близько двох років каже, що вона квадробер, а до того вона просто гралася у те, що вона котик, малювала завжди котиків, тобто задовго до того, як це слово з’явилося у публічному просторі", - розповідає Іван Сауткін.
На запитання, звідки донька дізналася про квадроберів два роки тому, виявилося, що із соцмереж. Зараз, каже батько Валентини, вони раді, що для дитини це офлайн-гра, яка відволікає її від гаджета.
"На тлі тотального занурення у гаджети - квадроберство дуже соціальне", - додає батько Тяші, Іван Сауткін.
Про позитив від квардроберства каже й експерт Центру громадянських свобод, дослідник субкультур в Україні В’ячеслав Ліхачов.
"Воно спонукає до активності, до реального спілкування з друзями. Бігати з друзями, уявляючи себе твариною, набагато цікавіше ніж одному. Я думаю, це непогано і це мало чим відрізняється від звичайних дитячих ігор до епохи мобільних телефонів", - каже він в інтерв'ю ВВС Україна.
Однак у соціальних мережах людей, які негативно реагують на появу таких забав у дітей, не менше, ніж тих, хто їх підтримує.
"Взагалі це проблема, бо діти переходять межі. Ричать на тварин і людей - інші при цьому ржуть. Вистрибують на капоти машин. Ричать у шкільних коридорах, імітують напад", - вважає Леся Сич, яка долучилася до дискусії навколо квадроберства у фейсбуку.
"Бачила відео, де хлопець років 15-ти "нібито" їсть корм і агітує інших, але малі не розуміють, що це "нібито". Свобода самовираження не повинна перетворюватися в сваволю людо-тварин", - додає вона.
Хто ще окрім квадроберів
Причини появи квадроберства як субкультури в Україні, як і деінде, не відрізняються від причин, через які з’являлися інші неформальні групи. Хіба що вік неформалів знизився.
"Якщо говорити про дошкільнят, то для них це природно, бо основний вид діяльності у такому віці – це гра. Якщо мова про підлітків, то у період дорослішання для них притаманно бути у якійсь соціальній групі. Згадайте, на кожному етапі еволюції суспільства була своя, дивна для соціуму група", - каже психологиня Наталія Іванілова у розмові з ВВС Україна.
Ось лише деякі, що з’явилися в останні роки в Україні.
Фурі – походять від англійського слова furries – пухнасті. Субкультура, в основі якої лежить антропоморфізм, тобто, злиття рис людини і тварини, зародилася ще у 80-ті роки у США. Фурі можуть одягати не лише хвости, маски і вуха, але й повністю одягати хутряні костюми.
Вони проводять "сходки" і косплеї, а виглядають як персонажі мультфільмів, коміксів чи комп’ютерних ігор.
Анімешники – прихильники японської анімації, мультфільмів та коміксів, які намагаються бути схожими на тих героїв зовні. Малюють аніме і використовують у спілкуванні японські слова та аніме-сленг.
Тамблер-Герл - до цієї субкультури долучилися дівчата-блогери, що ведуть свої блоги у соцмережах, зокрема в Tumbl у стилі "живої" аніме.
Альт-дівчата або альтушки - субкультура "альт", тобто, альтернативних, з’явилася в соцмережах кілька років тому, вірогідно, із тік-току. Дівчата позиціонують себе як інакші від пересічних. Мають зухвалий зовнішній вигляд – яскравий колір волосся, поєднують різні стилі і кольори в одязі.
Близько до них стоять "дед-інсайди" (з англ. dead inside – мертвий всередині), переважно хлопці, які також протиставляють себе іншим людям.
Автономи – субкультура, що поєднує творчих особистостей. Вони малюють різноманітні графіті та влаштовують імпровізовані театральні вистави, виявляючи у такий спосіб свій емоційний стан і творчість.
Ванільки – субкультура, якій вже понад 10 років, поширена серед дівчат-підлітків. Такі дівчата у соцмережах постають в образі милих і ніжних, вони пишуть про життя та кохання, а їхній одяг це передусім світлі "ванільні" кольори.
Віртуальний світ і війна
Нескладно помітити, що всі нові субкультури народилися з соціальних мереж і відеоканалів. І це головний злам, що стався на цьому полі.
Усі ці субкультури переважно не мають якоїсь особливої спільної філософії, представники їх - фріки (freak - англ., фанатик, дивак, - Ред.), які хочуть виділитися із загальної маси, показати свою індивідуальність.
"Субкультура в останні роки все більше стає наслідком споживання аудіовізуального контенту у соціальних мережах. Завдяки саме їм відтворюються певні типи поведінки, одягу, захоплень", - каже дослідник субкультур В’ячеслав Ліхачов.
На відміну від часів, коли для неформалів місцем самовираження була вулиця, тепер вони перемістилися в інтернет. Така субкультура суттєво не впливає на повсякденну поведінку людини і загалом життя, каже ВВС Україна експерт.
"Вона переважно існує просто як захоплення, одне з віртуальних світів, в якому людина існує, коли має в руках телефон", - зазначає він.
Мабуть, саме тому, коли на вулиці з’являється групка не таких, як всі, як це сталося з квадроберами, це викликає медійний сплеск.
Переміщення підліткових субкультур у віртуальний світ сталося і через пандемію коронавірусу, а потім – війну.
Діти та підлітки важко сприймають руйнування, загибель людей, і постійну небезпеку, каже психологиня Наталія Іванілова. Не менший стрес для них – це залишити свій дім.
"Для дітей і підлітків вимушений переїзд з психологічної точки зору прирівнюється до втрати близької людини. Це дуже важкий етап, який проживає кожна людина, а дитина поготів", - каже вона.
"Така соціальна ситуація звичного стресу, - підсумовує В’ячеслав Ліхачов, - підштовхує людей взагалі і дітей зокрема до втечі у соціальні мережі за дешевим ендорфіном (відчуттям задоволення і знеболення. - Ред) та ескапізмом (з англійської - втеча від дійсності, втрата реальності. – Ред)".
Куди поділися хіпі та панки
У цьому, мабуть, головна відмінність від того, що відбувалося наприкінці минулого століття й на початку 2000-х років.
Металісти, байкери, репери, готи з атрибутами смерті, панки з півнячими зачісками, растамани з африканськими дредами, емо з пірсингом на переніссі і губах були викликом суспільству на вулицях, часто з агресивними проявами.
Що з ними тепер?
"На мій погляд, в Україні вони якщо не зовсім зникли, то майже зникли. Те, що було в епоху субкультурних воєн реперів, металістів, гопників, скінхедів, навколофутбольних угруповань – швидше за все, відійшло у минуле", - вважає В’ячеслав Ліхачов.
"20-30 років тому класичні субкультури – хіпі, панки, скінхеди та інші – це був певний спосіб життя людини, підлітків передусім, це було коло спілкування, обмежене представниками субкультури з доволі різким поділом на тих, хто належить до кола "своїх" і тих, хто до цього кола не належить", - каже В'ячеслав Ліхачов.
"Тобто субкультура була передусім майданчиком, в якому людина спілкувалася, соціалізувалася", - додає дослідник субкультур в інтерв'ю ВВС Україна.
Зараз, зазначає експерт, рівень підліткової соціальної агресивності знизився. Зачіска, колір волосся, сережка у вусі набагато рідше стають приводом для конфліктів, як це було раніше.
"Звісно, завжди лишається певний відсоток підлітків, особливо хлопців, для яких агресія - це складова самовираження, проте загалом ситуація помітно змінилася", - додає В'ячеслав Ліхачов.
Сучасні субкультури можуть взагалі не проявлятися за межами віртуального світу і мало впливати на реальне життя дітей і підлітків, каже він.
Що радять психологи
І все ж, психологи попереджають, що "червоні лінії" існують.
Захоплення може призвести до психічних розладів, якщо не брати до уваги передумови, які можуть цьому сприяти.
Наталія Іванілова наголошує, що важливим є тривалість захоплення дитини тією чи іншою субкультурою.
За її словами, якщо це триватиме довго, то до психолога слід звертатися обов'язково. Граничним віком вона називає 16 років у дівчат, 18 - у хлопців.
“У дівчат і хлопців дозрівання відбувається по-різному. Настає час, коли вони переформовуються з більших груп у групи по двоє, починають знаходити першого партнера, з’являється перша закоханість – у дівчат в 16, у хлопців до 18-ти років. Якщо у 16-18 підлітки продовжують захоплюватися подібними речами, це - ознака залежної поведінки", - каже вона ВВС Україна.
Проте, кожна ситуація дуже індивідуальна. Тому тривожними є й інші обставини. Приміром, те, наскільки сильно субкультура витіснила захоплення, що мала дитина чи підліток до цього.
"Якщо дитина змінилася у навчанні, втратила інтерес до своїх попередніх захоплень, це додаткові симптоми залежності і потрібен фахівець", - наголошує Наталія Іванілова.
Занурення у субкультуру може бути й реакцією на стреси, тривожність, які так притаманні українцям через війну, а дітям - ще більшою мірою.
“Тому багато з них або “залипають” у гаджетах, або знаходять однолітків у якійсь із субкультур. І це не лише одягання вух і хвостика, варіантів є багато, у тому числі небезпечних", - наголошує психологиня.
"Але однозначно батьки мають розібратися: чому моя дитина поводиться саме так", - підсумовує вона.
Світлана Дорош, ВВС Україна
Всі новини