На ній представила близько 30 робіт у графіці та кілька експозицій з кераміки. Найпершу картину із серії намалювала у 2006 році.
"Така серйозна робота, - розглядає пейзажний малюнок Максим Гладько. - Я ж Надю знаю 100 років, але вона якось так по-скромному якісь батічки робила… Мені не дуже подобалося, а тут – дорослі речі, трошки підправити – і було б ідеально. На графічних роботах – важко сказати, що там, але загальне враження естетне".
Біля одного зі стендів стоїть художниця Марія Гайдай, кілька років працює в Італії.
"Її творчість у батику була для мене поштовхом, я ж після неї почала цим займатися. Дещо навіть і вчилася, багато хто малює батиком, але її картини затримують на собі око. Я навіть боюся щось оцінювати, про все треба говорити з Надією, коли всі розійдуться, - каже Марія до Олександри Теліженко, яка підходить до неї.
"Це дуже важливо підштовхнути, дати зірку в небі, до якої можна тягнутися, - каже Теліженко, вона кума Надії. – Для мене це не відкриття. Був такий випадок: відкриваю я свіжу збірочку Іван Лавріненка. Ну він поезією не здивує: листаю, все так класно, дивлюся – скрізь копірайт, а біля кожного вірша такі оригінальні малюночки і навіть не зазначено, хто це, а це ж все малюнки Надії. Дзвоню, запитую: "Чому копірайту нема?" А Надя: "Та я.. та то…" Отак ми жінки, за дуже надійними плечима стоїмо в тіні".
Спілка художників вітає Надію. Її чоловік зачитує кілька віршів із пошарпаного блокноту. Через поганий зір, йому складно це зробити. Дружина подає окуляри.
"О, так це ж інша справа, - каже Іван, починає голосно й виразно читати поезію. Після кількох віршів чоловік із залу жартома викрикує: "Надю, забирай вже в нього окуляри".
Надія Лавріненко пояснила свою філософську концепцію так: "Світ наповнений дуже гарними речами, а людина його трошки псує. Людина ж вільна – і тому робить, окрім гарних справ – ще й погані. Це воля, а тварини керуються тільки інстинктами. І в моїх роботах показано, що людина приходить до самознищення – це сумно", - сказала художниця.
Решта новин