21 травня в український прокат виходить диснеївська пригодницька фантастика «Земля майбутнього». Оглядач Forbes Анастасія Лях подивилася фільм і розповідає про те, як режисер спробував у дитячій стилістиці дати відповіді на недитячі питання. І чому тим самим наразив картину на ризик бути не зрозумілою до кінця ні одним із сегментів аудиторії.
За радянських часів не було поняття «підліткове кіно» і тим паче – «тінейджерське». Його називали «юнацьким». Окремо виділялася юнацька наукова фантастика: «Пригоди Електроніка», «Москва-Кассіопея», «Отроки у всесвіті», «Гостя з майбутнього». Фільми були наївними, по-радянськи правильними і повчальними, але душевними. І ось що цікаво: сучасне діснеївське кіно чомусь виявилося технологічно удосконаленим відлунням радянської юнацької фантастики, така собі «Гостя з майбутнього» по-голлівудськи.
Джордж Клуні крупним планом. Дивлячись в об'єктив камери, він розповідає сьогоднішньому підростаючому поколінню в особі глядача кінотеатру про те, яким похмурим буде його майбутнє і майбутнє людства загалом: війни, вибухи, революції, голод, занепадництво, розруха, самознищення. «Але колись майбутнє бачилося мені зовсім іншим», – говорить герой, і дія переноситься в 1964-й, райдужний сонячний день, де маленька версія Клуні – допитливий хлопчик на ім'я Френк – опиняється в епіцентрі дивовижного фантастичного ярмарку, якоїсь паралельної реальності, де живуть генії-винахідники, де світ видається абсолютно світлим і безтурботним, і відбуваються звичайні дива...
Наш час. Допитлива дівчина Кейсі, дочка колишнього інженера NASA, не хоче миритися з песимістичними прогнозами і склавши руки чекати поганого завтра. На лекціях, по телевізору торочать лише про те, що апокаліпсис близько і людство приречене, але ніхто не говорить про те, як можна виправити помилки і запобігти сумному кінцю. Бачачи, що і батько здався, Кейсі вирішує самостійно з'ясувати суть того, що відбувається, поки не опиняється в поліцейському відділку. Там, витрушуючи вміст із рюкзака, вона знаходить таємничий значок, доторкнувшись до якого, потрапляє в паралельну реальність, фантастичний світ прекрасного майбутнього ...
«Земля майбутнього: Світ за межами» – під такою необгрунтовано довгою назвою фільм виходить в український прокат, маючи в оригіналі лаконічне Tomorrowland. Зняв його американський оповідач, мультиплікатор і постановник Бред Берд, який після низки успішних анімаційних проектів («Сталевий гігант», «Суперсімейка», «Рататуй») дебютував в ігровому кіно фантастичним бойовиком «Протокол Фантом» – четвертою серією популярної франшизи «Місія нездійсненна», яку критики хором назвали кращою з частин. І ось «Землею майбутнього» Берд повертається до дитячої аудиторії, водночас піднімаючи недитячі питання.
Коли в мережі з'явився трейлер, увагу українських користувачів, насамперед, привернув зовсім не сам фільм, а секундний кадр із зображенням Майдану, нашого Майдану з подіями останньої кривавої революції, що відбувалися на ньому. Серед інших кадр увійшов до показової візуальної низки ілюстрацій «страшного завтра», того самого близького апокаліпсису. І в принципі немає нічого особливо дивного, що ми там опинилися: Джордж Клуні, як відомо, не раз демонстрував свою щиру зацікавленість українським політичним процесом і багаторазово виявляв підтримку Україні. Щоправда, в ілюстрацію «світлого майбутнього» ми не потрапили ...
При наявності досить масштабних і дорогих спецефектів (бюджет «Землі майбутнього» обійшовся студії Disney в $190 млн) від фільму Бреда Берда поширюється не різкий, але стійкий запах нафталінової вінтажності, що зазвичай припадає до душі критикам, які меланхолійно тужать за славними незапам'ятними часами «простого і щирого кінематографа». Паралельно зі сценами, що відповідають голлівудському розмаху великого розважального жанру, – ширяючими в повітрі гігантськими басейнами без дна і стінок, реактивному польоту в ванному кориті, розсічення навпіл Ейфелевої вежі – Берд використовує такі старомодні прийоми і поняття, як голограма, аніматроніка... Роботи у нього посміхаються застиглою пластмасовою посмішкою; нервово кліпають одним оком, виходячи з ладу; розплющуються від удару як консервні бляшанки – словом, роблять все те, що робили андроїди 1970-80-х, зокрема в радянській фантастиці (ну, згадайте посмішку на обличчі робота Вертера).
І в цьому безумовно є своя принадність. Але принадність, яка трохи не наздоганяє сучасного глядача.
Що стосується акторського складу, Брітт Робертсон, яка зіграла Кейсі (зовсім нещодавно ми спостерігали актрису в мелодрамі «Найдовша подорож»), занадто істерична. Джордж Клуні по-старечому простодушний і дещо незграбний (як справедливо зауважив персонаж Х'ю Лорі щодо героя Клуні: йому «пасує вік»). Сам же Х'ю Лорі – на жаль, нецікавий поза оболонкою доктора Хауса.
При абсолютно дитячій реалізації, нездатній зачепити дорослого глядача, «Земля майбутнього» піднімає дорослі запитання, нездатні достукатися до дитини. Лейтмотивом фільму проходить притча, яку розповідає отець Кейсі: боролися один з одним два вовки; один – зло, морок, безвихідь; другий – добро, світло, надія; який з них переможе? Відповідь: той, якого ми підгодовуємо. Тобто Бред Берд розповідає підростаючому поколінню моральну життєстверджуючу історію про те, що ми самі прогнозуємо себе на погане, бо так легше і простіше, можна опустити руки і навіть не намагатися борсатися, мовляв, все одно судилося загинути. І живимо себе цією поганою енергією, ризикуючи матеріалізувати погане самонавіювання .
Як у тій притчі про двох жаб, що потрапили у казан із молоком. Одна склала лапки і потонула. А друга так енергійно борсалася, що збила молоко в масло – і вибралася...
Решта новин