Політика - Думки

У розпал повномасштабного вторгнення у січні 2023 року понад 12 000 іноземних медіа отримали акредитації для роботи в Україні.

Тоді ж більше третини сказали, що складність самої процедури є проблемою. Також частина скаржилася на затримки при отриманні дозволу працювати в Україні, деякі не змогли його отримати взагалі. Експерти зазначають: українська влада має знайти баланс, як забезпечити безпеку журналістів і водночас дати їм можливість вільно працювати.

Ален Чін – американський фотограф та журналіст. Висвітлювати конфлікти він почав ще в кінці 1999-го, коли розпочалася війна у колишній Югославії. Після цього працював в Афганістані та Іраку, Ізраїлі та Палестині.

В Україну вперше приїхав навесні 2014-го. Початок повномасштабного вторгнення бачив на власні очі. Порівнюючи ці всі конфлікти, каже: в Україні справжня конвенційна та дуже інтенсивна війна між двома країнами. Мовляв, це війна двох протиборчих армій, а зброя, яка використовується, потужніша та досконаліша, ніж в інших конфліктах.

"Ми бачили, як багато журналістів були вбиті або поранені в ті перші місяці, бо лінія зіткнення рухалася", – зазначає він.

За даними Інституту масової інформації, станом на січень 2024 року, за два роки повномасштабного вторгнення Росії в Україні загинули вже 70 журналістів. Десять (шестеро іноземців і чотири українських журналісти) загинуло безпосередньо під час виконання професійних обов’язків.

Саме фізична безпека, за словами Чіна, одне з пояснень української влади, коли вона вирішує давати чи не давати доступ до тієї, чи іншої території. Чін каже, доступ для іноземних журналістів, особливо, фрілансерів, занадто зарегульований та обмежений. Тобто немає прямої цензури, але є бажання контролювати доступ до інформації.

"Я розумію, що зараз тривають військові операції, і потрібно забезпечити безпеку. Але не думаю, що є багато вагомих причин для того, щоб уряд обмежував діяльність журналістів", – переконаний він.

Гульноза Саїд, координаторка програм з питань Європи та Центральної Азії Комітету захисту журналістів каже: Україна залишається зоною підвищеного ризику для журналістів, які розповідають про війну.

Репортери ж, які висвітлюють інші питання, наприклад корупцію, також стикаються з переслідуваннями, залякуванням та стеженням.

"Ми документуємо це. Були проблеми з акредитацією, коли чиновники не хотіли, щоб журналісти мали доступ до прифронтових чи інших районів, щоб вільно працювати. Тому ми виступаємо за безпеку журналістів і водночас за те, щоб вони могли вільно працювати", - підкреслює вона.

Також Саїд звертає увагу на те, що до Комітету захисту журналістів надходять скарги про вибірковий підхід, який має українська влада до журналістів. За її словами, є жменька журналістів, яких вважають елітарною групою, оскільки вони висвітлюють події у відомих, авторитетних ЗМІ.

"І це те, про що дбає українська влада. Їй байдуже, як висвітлюють події менші медіа або журналісти-фрілансери. І це дуже неправильно, бо потрібен рівний підхід до всіх журналістів", – каже вона.

Водночас Чін зазначає, що обмеження доступу для журналістів у зоні конфлікту – поширена урядова практика.

"Така ж давня, як журналістика і сама війна. Ми це бачили з боку американського уряду в Іраку та Афганістані", – пояснює він. У цих конфліктах журналісти могли працювати лише з американськими військовими.

"Так журналісти стають залежними від вояків, від їжі, транспорту, доступу. У вас дуже мало свободи пересування. Особливо в Іраку можливості працювати були дуже обмежені, бо практично всі іноземці, не лише журналісти, були мішенню", – згадує він.

Що стосується України, Чін отримував низку відмов. Він цікавиться темою інфраструктури. Висвітлював роботу Укрзалізниці та УкрПошти, але йому не дозволили попрацювати в порту Одеси та зробити матеріал про Чорноморську зернову ініціативу.

Каже, він не міг ані зайти в порт, ані з кимось там поговорити.

"І це було занадто. Тому що ця історія була цивільною. Це була дипломатична історія та економічна, не військова", – зазначає він.

Чін додає, що завжди боровся проти подібних обмежень у кожному конфлікті, де працював, бо вірить у важливу роль журналістів. "Тому нам потрібно якомога більше наполягати на тому, щоб отримати якнайбільший доступ", – підсумовує він.

Саймон Шустер – політичний оглядач американського видання Тайм. Він активно працює в Україні. Це його перший конфлікт. Шустер багато років спеціалізується на Східній Європі. Працював у Росії.

Каже, багатьом політичним репортерам, у тому числі йому, довелося навчитися бути воєнними кореспондентами. Це включає навчання, як працювати у ворожому середовищі, дотримуватися техніки безпеки.

"І це також включає розуміння, як висвітлювати війну делікатно та чесно, як докопатися до правди в зоні бойових дій, спробувати зрозуміти, що відбувається, і не піддатися маніпуляціям від учасників конфлікту", – пояснює він.

Шустер також говорить про обмеження та інструкції з боку українських спецслужб та військових. Наприклад, заборона знімати блокпости або розміщення військових, або поширювати будь-яку інформацію, яка може призвести до загибелі людей. За це можна втратити акредитацію.

Каже, що редактори розуміють, чому існують ці правила. "ʼЗвичайно, робота, яку роблять журналісти у формуванні громадської думки про війну, дуже важлива. Але людські життя важливіші", - переконаний він. Згадує, що були й трагічні випадки, про які він чув на початку повномасштабного вторгнення, коли іноземний журналіст вів пряму трансляцію з активної позиції українських військових, і це видало позицію росіянам.

Шустеру пощастило. Вже під час вторгнення він отримав персональний доступ до українського президента Володимира Зеленського. У підсумку Шустер написав біографічну книгу про Зеленського як лідера воєнного часу. Каже – глава держави дуже відкритий.

"Я не можу уявити, щоб адміністрація американського президента була настільки відкритою, особливо під час війни", – зазначає він.

Журналіст додає, що для нього відкритість і готовність президента та його команди працювати з ним, запрошувати в поїздки, показали їхню відданість свободі слова.

"Але це лише мій особистий досвід. Я чув від багатьох журналістів, а також політиків в Україні багато розчарування щодо цензури та пропаганди. Я написав про ці проблеми у своїй книзі", – відзначає він.

Іноземні журналісти зізнаються: їм працювати легше, ніж українським колегам, які стикаються з самоцензурою. Адже вони ще й громадяни країни, яка бореться з ворогом за своє майбутнє, тому у них є власні червоні лінії.

Михайло Боцюрків – канадський журналіст українського походження, який також має акредитацію в Україні. Він працює в особливому, більш суб’єктивному жанрі колонок, де дозволяється персональна думка. І цей жанр, на його думку, допомагає краще донести те, що відбуваються, до аудиторії, яка вже трохи втомилася від цієї теми.

"Мої редактори з CNN Opinion дуже підтримують та закликають писати так, як я все це відчуваю, який там стрес. Люди про це хочуть читати. Треба знайти різні такі способи, щоб писати про війну в Україні, щоб було цікаво людям, і не дуже негативно також", – ділиться він своїм підходом.

Іноземні журналісти визнають та захоплюються роботою українських колег. Адже вони, попри усі складнощі воєнного часу, активно займаються антикорупційними розслідуваннями, ставлять незручні питання владі та постійно ризикують своїм життям на передовій.

Дивіться також: Висвітлювати війну в Україні порівняно з іншими конфліктами: робота іноземних журналістів. Відео