Колонка записана під час виступу Івана Міклоша, голови Стратегічної групи радників за підтримки реформ (SAGSUR) у рамках проекту НВ Діалоги про майбутнє.
В економіці існує два поняття: rent seeking behavior і profit seeking behavior. У першому випадку прагнуть отримати ренту, у другому - прибуток. Коли мова йде про прибуток, на ринку працює конкуренція, коли про ренту — доходи надходять від зловживань політичної і/або економічної владою.
Проблема української олігархічної системи в тому, що в багатьох сферах rent seeking превалює над profit seeking. І це помітно на кожному кроці. Приїхавши до Києва, я був здивований, наскільки високий рівень тих сфер економіки, де є вільна і сильна конкуренція — ресторани, таксі і т. д. Але у всіх сферах, де держава щось регулює і де є можливість зловживати політичною та економічною владою, зберігаються величезна корупція та неефективність.
В кожній системі існують формальні та неформальні правила. Останні — це цінності, що склалися не тільки в часи неефективною, корумпованої олігархічної системи за 26 років, але і в радянські часи. Зміна цінностей – довгострокове завдання. Вони змінюються, перш за все, при зміні поколінь. Але можна міняти формальні правила, і скоротити таким чином простір для зловживань політичною і економічною владою.
Найефективнішими, з цієї точки зору, є реформи, спрямовані на лібералізацію, дерегуляцію, приватизацію і демонополізацію. В України, на мій погляд, є два шляхи: або продовжувати рух, як зараз, із зростанням економіки 2-3% в рік, або прискоритися, поглибити реформи і отримати зростання на рівні 5-7%. І це дуже важливо. Тому що при зростанні економіки на 2% на рік знадобиться 35 років, щоб удвічі збільшити ВВП, при 5% достатньо 15 років, а при 7% - всього 10.
Це важка задача. Але я оптиміст і вірю, що для України немає шляху назад, після війни, після російської агресії.
Коли ми на початку 90-х почали робити реформи в Словаччині, деякі вважали, що демократія може стати перешкодою для перетворень. Мовляв, люди бояться реформ. Але досвід пострадянського простору показав, що ті країни, які мали демократичні, плюралістичні правила, виявилися більш успішні і в економічному розвитку.
Найважливіша умова успіху — політичне лідерство. Тому що за реформи потрібно боротися. Тому що система не хоче змін. І коли ми говоримо «система», мова йде не про п'яти-семи людей. Багато бояться і не хочуть змін. Така психологічна особливість. Тому дуже важливо, щоб були лідери, здатні емоційно заразити ідеями інших. Люди будуть вірити лідерам тільки тоді, коли вони самі в це вірять, коли борються за це.
Словаччині це теж давалося нелегко, було сильне опір. Коли ми робили реформи 2003-2004 років, соціологічні опитування показували, що 90% громадян нам не довіряють. Вони боялися. Але коли провели опитування серед експертів, цифри були прямо протилежні — 90% аналітиків нас підтримували.
І ми провели реформи. Я це кажу до того, що не варто чекати, поки в країні зміняться цінності, поки всі зрозуміють, що зміни необхідні, треба починати щось робити, інакше очікування стане вічним.
Наведу приклад: однією з найбільш шкідливих речей для України була регулювання енергетичних тарифів. Це був величезний джерело корупції, підживлення олігархів, залежність від Росії, невикористання українських газу і нафти (Україна є третьою країною Європи по запасах газу і нафти, і тим не менш до Майдану 50% газу ввозилося з Росії). Енергетична ефективність української економіки на той момент була в два рази гірше, ніж російській, і в 10 разів гірше, ніж в країнах OECD. Якби україна була енергетична ефективність хоча б на рівні Росії, не треба було б нічого ввозити. А чому була настільки низька ефективність? Тому що не було реформ і були низькі, регульовані тарифи на енергоносії.
Нещодавно виконуючий обов'язки міністра аграрної політики України сказав, що земельної реформи може не бути, тому що немає підтримки з боку населення і з боку парламенту. Це, мовляв, непопулярна реформа. Якщо слідувати цій логіці, то люди не хотіли і підвищення енергетичних тарифів. Тим не менше, якщо б Україна дерегулировала енергетичні тарифи в 1992-93 роках, як це зробила Естонія, і провела інші реформи, не було б зараз олігархів.
Так, згоден, що багато зовнішні експерти, які не мали досвіду роботи з пострадянськими країнами, що не розуміють, чому провести реформи тут настільки важко. Чому неможливо змінити за один рік або два. Але, як я вже сказав раніше, з одного боку, це важко, а з іншого – правила можна і потрібно змінювати. Для мене індикатором успіху реформ в Україні будуть прямі закордонні інвестиції. Вони необхідні, без них не буде зростання. Але інвестиції прийдуть тільки тоді, коли будуть успішні реформи, коли буде верховенство права, приватизація, демонополізація, захист прав інвесторів і т. д.
По суті, це не так складно. Що потрібно зробити? Потрібні нові правила, щоб була справедлива конкуренція там, де конкуренція можлива, і справедлива професійна і незалежна регулювання — там, де вона неможлива.
Всі знають, що потрібно робити, але політично це дуже важко. Іншими словами, реформи є більш політичним завданням, ніж технічною. Для реформ потрібно лідерство, усвідомлення того, що вони робляться для себе, а не для когось, і комунікація. Останнє означає, що треба пояснювати людям реформи, боротися з популістами. Як сказав Лешек Бальцерович, потрібно боротися!
Решта новин