Якби я міг загадати одне бажання, то я би загадав, щоб лідери та учасники торговельних перемовин США та Китаю поїхали разом на якийсь вікенд — я би пропонував Сінгапур, разом з фасилітатором — я би пропонував прем'єр-міністра Сінгапуру, Лі Сянь Лунга — без преси та зі забороною твітити, проте намагаючись розробити базові торговельні правила та геополітичні бачення для управління своїми майбутніми відносинами.
Тому що якщо торгівля в стилі «око за око, зуб за зуб» посилюватиметься, то ці лідери приведуть до того, про що вони та решта світу глибоко пошкодує - дроблення основ глобалізації, яка так багато зробила для процвітання та відносного миру, чим насолоджувалась планета, відбувши дві світові війни в минулому столітті.
США та Китай — дві найпотужніші країни та економіки у світі. І їхні економіки також цілковито взаємопов'язані. Якщо ці дві країни почнуть уривати прокладання телекомунікацій, промислові ланцюги поставок, освітні обміни та фінансові інвестиції, які вони закладали одна в одній починаючи з 1970-х, ми всі закінчимо тим, що житимемо в менш безпечному, менш процвітаючому і менш стабільному світі.
Якщо ви не думаєте, що ця перспектива реальна, то ви просто неуважно слідкували за подіями.
Президент Трамп правильно зробив, що вв’язався в таку собі торговельну шокову терапію з Пекіном.
Китай більше не хоче просто продавати США іграшки та тенісне взуття. Тепер він хоче продавати таку ж високотехнологічну продукцію — на кшталт телекомунікацій 5G, робототехніки, електрокарів та систем штучного інтелекту, в чому спеціалізується Америка. Тож Китай мав би чітко зрозуміти, що США більше не дивитимуться крізь пальці на довготривалу жорстку торговельну практику Китаю, так само як і не дадуть себе підкупити.
Нам потрібні рівні умови гри, а не нове поле битви.
«Стратегічне перезавантаження було необхідним по відношенню до Китаю ХХІ століття, але небезпека полягає в тому, що ми мимоволі вв’язуємось в конфлікт поколінь, що не є ані необхідним, ані тим, до чого ми готові на Заході, так само як і самі китайці», — відмітив Надер Мусавізаде, співзасновник глобальної консалтингової фірми Macro Advisory Partners, що роздає багатьом глобальним компаніям поради щодо ведення бізнесу в Китаї.
У західній політиці по відношенню до Китаю спостерігалась тенденція, додає Мусавізаде, перевалюватись з «лінивого труїзму про те, що американо-китайські відносини є найбільш важливими в ХХІ столітті - а відтак їх треба захищати усіма силами, починаючи від звичного економічного і політичних тиску — до такого ж лінивого фаталізму щодо нового конфлікту наддержави з Китаєм. Та ніякого відчуття неминучості нової Холодній війни немає».
Втім, видається так, що саме в неї ми зараз і ступаємо. «Нові протиріччя з Китаєм можуть початись з технологій і продовжитись у фінансах і промисловості, та все, кінець кінцем, завершиться людьми, — відмічає Мусавізаде. — Якщо тарифна війна, що нині наближається, закінчиться тим, що через боязнь шпигунства та крадіжок китайських громадян витиснуть з західних бізнесів, а американських — з китайських, це стане незворотнім кроком до ворожнечі поколінь».
Попри те, що я погоджуюсь з основним інстинктом Трампа про те, що питання торгівлі має вирішуватись стратегічно, я не згоден з його тотальною зацикленістю на тарифах з метою змусити Китай сісти за стіл переговорів. Тарифи такі ж відкриті для зловживань, як і кожен сектор економіки США, що, подібно сільському господарству, потребує особливих пільг для виплат. Більше важливим є те, що цей підхід перетворює весь конфлікт на торговельне протистояння Америки проти Китаю, хоча все мало би виглядати як торгове протистояння світу проти Китаю. Тому що європейські, азіатські, латиноамериканські країни — всі вони мають такі ж торговельні проблеми з Китаєм, як ми.
Трамп мав би підписати Транстихоокеанське партнерство, яке би об'єднало 12 великих тихоокеанських економік, за виключенням Китаю, на які приходиться 40% глобального ВВП, навколо американських торговельних стандартів — і потім намагатись потягнути за собою також ЄС — в одну коаліцію, щоб вести перемовини про новий торговельний режим з Пекіном. Натомість Трамп вийшов з ТТП, віддалився від європейців, обклавши їх різноманітними тарифами на сталь та алюміній. Так по-дурному.
Та зараз над дамбою виступила вода.
Команда Трампа думала, що цей напрямок спрацює - що тарифний тиск плюс перемовини змусять Китай ввести до своїх законів обмеження на кіберкрадіжку інтелектуальної власності, змушування до передавання технологій, певні субсидії для китайських компаній, нерівні торговельні правила, валютні маніпуляції та бар'єри для китайського ринку фінансових послуг, поміж усього іншого. Переговорники в тому числі детально обговорили процес вирішення спорів.
Втім, весь цей час китайці скаржились на те, що підхід, який до них застосовували США, був одностороннім, що рівносильно визнанню Китаєм своєї вини, через що складається враження, що президент Сі Цзіньпін припадає перед США.
Китайці також скаржились на те, що Трамп вимагав надмірного обсягу американських товарів і послуг, який він би хотів, щоб купляв Китай для зменшення порушеного торговельного балансу, і що в такому разі США все одно не дадуть гарантій, що закінчать зі своїми тарифами. Крім того, деякі прихильники жорсткого курсу з боку Пекіну хотіли дали американцям урок про справжній баланс влади в наші часи — чи, як сказав мені один з них минулого року: «Ви, американці, надто запізнились. Ми надто великі, щоб продовжувати штовхати нас звідусіль».
Якими би не були причини, у перший тиждень травня, після інтенсивних торговельних перемовин у Пекіні - які залишили американцям відчуття того, що вони близькі до угоди — китайці відправили свої останні правки до робочої версії. Сторінка за сторінкою, як стверджують джерела, вони пройшлись майже по всім положенням, які сторони обговорювали місяцями. Угоди немає.
Трамп був у гніві, й 10 травня підняв тарифи на ще 200 млрд мільярдів китайського експорту — з 10% до 25%. Пекін ударив новими тарифами на 60 мільярдів американської продукції.
Крім того, Трамп вніс китайський гігант телекомунікацій Huawei у список компаній, які потребують спеціального дозволу на купівлю виготовлених в США мікрочіпів, програмного забезпечення та інших компонентів. Причиною послужила, як стверджують, довга історія крадіжок цією компанією інтелектуальної власності та боязнь того, що якщо наші союзники куплять телекомунікаційну систему 5G у Huawei, це зробить їх і нас відкритими до китайського шпигунства все більших масштабів. У відповідь Китай видав наказ про відсіч будь-якій іноземній компанії, що бойкотуватиме Huawei.
І це приклад того, як торговельна війна може призвести до повномасштабної економічної війни США і Китаю. Може статись так, що китайський уряд просто не може чи не має бажання змінювати свою модель росту — поєднання наполегливої роботи плюс розумної інфраструктури, інвестицій в освіту, високий рівень заощаджень, і чимало несправедливих торговельних практик — тому що це би означало кінець правління Комуністичної партії.
Може статись так, що 2019 рік позначить початок, як китайсько-американської геополітичної, так і економічної холодної війни та зведення якогось еквіваленту Берлінської стіни по середині глобального ринку технологій, розділивши його на тих, хто з довірою ставиться до встановлення китайських технологій, що посилять їх телефони, комп’ютери та інтернет-системи 5G, і тих, хто їм не довіряє.
Я не знаю, чи ми вже там. Та я точно знаю, що нам конче треба уникнути цього місця, якщо є така можливість. Цим двом сторонам необхідно зібратись разом на найвищому рівні та з’ясувати, чи існує якийсь надійний — але більш поступовий — підхід, аби змінити китайські торговельні практики так, щоб ми обоє могли з ними жити.
І вони мають з’ясувати, чи існує якась альтернатива тому, щоб просто банити такі компанії як Huawei — ось як штрафувати чи призупиняти їх діяльність через зловживання, водночас надаючи зрозумілу дорожню карту для потрапляння на наші ринки, якщо вони демонструватимуть, що позбулись такої моделі поведінки.
Нашою метою має бути направити Китай назустріч найкращим глобальним практикам з усіх питань, а не ізолювати його чи створювати роздвоєний світовий ринок економіки, інтернету й технологій.
Нам би допомогло, якби ми мобілізували кожного з наших союзників у цьому проекті, не стукаючи по них тарифами, теж. Нам би допомогло, якби ми мали президента, якого би в світі поважали більше, і який би не завжди прагнув виглядати перед іншими як «той, хто перемагає», супроти іншого хлопця, що програє.
Все це би допомогло. Та ось де ми зараз. І там, де ми є, по-справжньому небезпечно.
Томас Фрідман, Американський журналіст, тричі лауреат Пулітцерівської премії. Переклад НВ
Решта новин