Очевидно, що закон, який би міг регламентувати порядок і терміни повернення викраденого майна у державну власність актуальне. Однак, такий закон повинен стимулювати дотримання законності, а не бути черговим популізмом і псевдореформою.
За цей рік на розгляд депутатів надходило три варіанти закону про спецконфискации і жоден з них не був підтриманий депутатською більшістю.
20 вересня в апараті парламенту за поданням Кабміну був зареєстрований четвертий варіант проекту закону - № 5142 "Про внесення змін у деякі законодавчі акти щодо забезпечення вилучення до бюджету необґрунтовано отриманих активів". Міністр юстиції Павло Петренко заявив про те, що головним аргументом неприйняття попередніх аналогічних законопроектів українськими депутатами була негативна оцінка юридичних новацій європейськими партнерами. Важливим свідченням якості нового законопроекту, за його словами, є те, що він пройшов експертизу Європейської комісії. Міністр також повідомив, що існував ряд технічних зауважень, які були враховані в новій редакції.
Однак і така редакція не знайшла підтримки у сесійній залі - з необхідних 226 депутатів "за" проголосували лише 199.
Прихильники і відверті лобісти цього закону наполягають на його досконалість і стверджують, що його прийняття дозволить повернути в країну мільярди, вкрадені попередньою владою. А у провалі голосування в Раді бачать зраду.
В даний час у ЗМІ існує безліч публікацій на тему закону про спецконфискации, проте переважна їх кількість стосується причин провалу, закулісних переговорів і "договорняків" між депутатами і невідворотності прийняття даного проекту закону, так як кошти, які ще навіть не конфісковані, вже включені в державний бюджет України на 2017 рік.
Важливо звернути увагу на юридичні норми, за які ініціатори власне пропонують проголосувати.
Якщо ви шукали приклад нівелювання принципу рівності перед законом, змагальності, публічності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, то проект закону "Про внесення змін у деякі законодавчі акти щодо забезпечення вилучення до бюджету необґрунтовано отриманих активів" беззаперечно можна назвати саме таким.
Новою редакцією пропонується ввести інститут стягнення в дохід держави необґрунтованих активів до закінчення кримінального провадження, в ході якого були виявлені такі активи, правомірність походження яких не доведена. Така процедура у світовій практиці правозастосування має стійку назву "Non-Conviction Asset Based Forfeiture", або "громадянська конфіскація". До прикладу, в Італії, де така конфіскація спрямована проти мафії, а її основним завданням є не покарання за злочин, а його попередження, активно застосовуються такі засоби.
Що пропонує український уряд? Законопроектом передбачається обов'язок спростування наявності у активів ознак необґрунтованості покладається на відповідача (частина перша статті 60 ЦК, частини третя, четверта статті 233-9 ЦПК в редакції проекту), що прямо суперечить нормам Конституції та КПК України щодо презумпції невинуватості і необоходимости сторони обвинувачення довести вину відповідача. Про це також свідчить пропонована норма щодо судового рішення: "Суд приймає рішення про стягнення необґрунтованих активів в дохід держави до закінчення кримінального провадження, якщо відповідач не доведе обставин, зазначених у статті 233-9 цього Кодексу, або не надасть суду зазначеної в ній інформації чи доказів на підтвердження такої інформації". Ні слова про відсутність достатніх аргументів, представлених стороною обвинувачення в доказуванні вини відповідача.
Таким чином, презумпцію невинуватості пропонується замінити на презумпцію вини. І тепер не слідчий і прокурор повинні будуть доводити, що кошти отримані незаконним шляхом, а відповідач повинен буде переконати суддю в законності набуття права власності на активи.
Ще одна цікава норма - стягнення може бути застосоване в порядку цивільного судочинства за позовом генерального прокурора України (виконуючого обов'язки Генерального прокурора України), заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, при цьому розгляд даного позову здійснюється Апеляційним судом за місцезнаходженням таких активів . Парадокс полягає саме в тому, що, як показує практика, такі активи в основному знаходяться не в українських банках, що значно ускладнить роботу Генерального прокурора України. Але ще більш смішними виглядають положення про можливість оскарження рішення про конфіскацію активів у Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, який, згідно з новим законом "Про судоустрій і статус суддів" у 2017 році взагалі ліквідується.
Зайве нагадувати, що реформи в Україні просуваються не далі нової уніформи та вивіски установі. В країні суди досі працюють за вказівкою зверху, а судові рішення приймаються "за рекомендаціями більш досвідчених колег". Саме тому, використання таких оціночних понять як "розумний сумнів" і "достатні підстави" створює можливість для їх довільного тлумачення, а потім і для здійснення відповідних службових зловживань з боку органів досудового розслідування і суду.
Дуже сумнівними виглядають і пропоновані зміни до КПК України. Зокрема, норма про те, що відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному зверненню з новим клопотанням про накладення арешту на активи. При цьому, на відміну від ЦПК, не вказується, чи повинні бути, і, якщо так, то які повинні з'явитися підстави для повторного звернення до суду. При відсутності зазначеного уточнення створюється передумова для зловживання прокурором та/або слідчим своїм правом на звернення із клопотанням про арешт активів.
В своїй адвокатській практиці я неодноразово стикався зі зловживаннями працівників правоохоронних органів і суду, пов'язаними з невызовом власників майна, щодо якого здійснюється арешт (в основному, аргументується такий хід метою забезпечення арешту майна), але і тут законодавці пішли далі, щоб уникнути зловживань і порушень права на захист, пропонують: "розгляд слідчим суддею без попередження будь-кого з інших учасників кримінального провадження".
Крім відвертих юридичних прогалин неможливо замовчати політичну складову, яка і не ховається в цьому законопроекті. Отже, людина, кошти якої можуть підлягати конфіскації за сукупним визначенням повинен бути чиновником, який перебуває в розшуку і присвоїв не менш, ніж півтора мільйона гривень. Тому всі розуміють, про кого йде мова. Також звужує коло потенційних відповідачів запропонована редакція ч. 8 ст. 174-1 КПК України, яка зводиться до того, що не може бути накладено арешт на активи (далі - пряма цитата із законопроекту), "якщо вони перебувають у власності добросовісного набувача, а також особи, яка набула такі активи безоплатно, за ринкову ціну або ціну за вищу чи нижчу ринкової вартості, і не знала або не повинна була і не могла знати про відсутність права на їх відчуження у відчужувача. Жодне з понять, подана в цитованій нормі, юридично неможливо ні довести, ні спростувати, що, як наслідок, знову буде залежати від суб'єктивної оцінки суду. Як ви собі уявляєте сумлінне придбання півторамільйонного активу безкоштовно?
У чинному законодавстві цілком достатньо механізмів, щоб присікати будь-яку корупцію і карати будь-корупціонерів. Чинний Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси чітко регламентують конфіскацію майна, придбаного незаконним способом, а поспішно бажання влади ухвалити закон про спецконфискации лише підтверджує провальну роботу ГПУ про повернення придбаних незаконним способом засобів "попередників".
На завершення необхідно зазначити, що даним законопроектом пропонується внести зміни до Кримінального кодексу України в положеннях, які дозволяють здійснювати спеціальну конфіскацію навіть у осіб, провадження у яких закрито у зв'язку зі смертю. Мабуть, таким способом спробують визнати Полуботка підозрюваним і повернути все вивезено ним золото назад у "бюджет" України.
Костянтин Глоба, адвокат
Решта новин