У Києві вкотре заговорили про економізацію зовнішньої політики як пріоритет діяльності української дипломатії.
На відеонараді керівників українських закордонних дипломатичних установ Володимир Зеленський поставив перед ними завдання — залучити інвестиції в Україну, просунути вітчизняний експорт і обстоювати інтереси українського бізнесу за кордоном. І в цьому випадку пріоритети влади збіглися з очікуваннями українського суспільства. Як випливає з опитування, проведеного на замовлення Центру «Нова Європа» в листопаді 2020 року, 45,3% респондентів вважають, що вітчизняна дипломатія має насамперед працювати над розширенням ринків збуту для українських виробників.
Щоб кожен дипломат повною мірою перейнявся важливістю покладеної на нього місії, очільник Української держави попередив: «Економічні досягнення у двосторонньому співробітництві — це один із основних критеріїв, за якими я оцінюю і ціную роботу посла. А новопризначеним послам скажу: перші результати своєї праці на економічному напрямі ви маєте показати вже через півроку після призначення. Немає результату — немає посади посла».
Пригадується, в часи свого президентства Петро Порошенко обіцяв главам дипломатичних представництв оцінювати їх за тим, чи буде організовано візит очільника Української держави і країну перебування. Що ж, оцінювати роботу посла за обсягом товарообігу — справедливіший критерій, і деякі наші співрозмовники з дипкорпусу підтримали ініціативу Зеленського. Інші —засумнівалися в розумності такого підходу.
Наприклад, ефективність роботи дипломата в залученні іноземних інвестицій залежить від багатьох чинників. Зокрема від незалежності судової системи. А нині в України імідж держави з серйозними ризиками для ведення бізнесу. І, хоч би яким красномовним був посол, розписуючи перспективи українського ринку, для інвесторів переконливішими будуть не слова дипломата, а індикатори інвестиційної привабливості, складені міжнародними агентствами, та історії компаній, котрі втратили в нашій країні гроші.
Наївно вважати, що силами самої лише дипломатичної служби вдасться змінити ситуацію й у сфері просування українського експорту. Ефективне проникнення української продукції на зовнішні ринки можливе тільки в результаті злагодженої роботи політиків і дипломатів, розвідки і бізнесу. Нарешті, за наявності відповідної довгочасної державної стратегії з окресленням чітких пріоритетів галузей, країн, регіонів.
Проте, як розповіли наші численні співрозмовники, вже на самій нараді глава держави зробив зауваження декотрим главам диппредставництв, пообіцявши й оргвисновки.
І якщо послу в Грузії Ігорю Долгову докоряли за відсутність політичного діалогу між керівництвами двох країн (хоча єдиної причини цього — чинника Міхеіла Саакашвілі — чомусь ніхто так і не назвав), то главі місії в Китаї Сергію Камишеву перепало великою мірою через те, що він — протеже ексглави ОП Андрія Богдана. А ось керівники посольств в Індії, ОАЕ та Саудівській Аравії Ігор Поліха, Юрій Полурез і Вадим Вахрушев отримали прочуханку за провали на економічному напрямі. І передусім за відсутність результатів у роботі з залучення іноземних інвесторів.
Зеленський має рацію, коли каже, що «економічне співробітництво не повинне обмежуватися лише Європою, США та Канадою». Але, ставлячи перед українськими дипломатами завдання сприяти українським експортерам в Африці і Південній Америці, Південно-Східній Азії та на Близькому Сході, Києву важливо не повторювати помилок минулого, які призвели до втрати позицій на ринках, колись традиційних для української продукції. Наприклад, як це сталося з країнами Центральноазійської «п'ятірки» — Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном.
Зразу ж після розпаду СРСР українські експортери займали серйозні позиції в цьому регіоні й, успішно конкуруючи з росіянами, поставляли в Центральну Азію — переважно в Казахстан, Туркменістан та Узбекистан — великі партії військової техніки і озброєння, металопродукції, фармакології, побутових товарів тощо. Але впродовж останнього десятиліття ситуація змінилася. І відтак катастрофічно впав товарообіг. Так, якщо 2009 року товарообіг між Україною і Туркменістаном становив 1,1 млрд дол., то 2019-го — 168,7 млн, а за перші дев'ять місяців 2020 року — 56,9 млн дол.
Безумовно, на двосторонній торгівлі позначилися домінуючий економічний і політичний вплив у регіоні Росії та Китаю; неготовність українських компаній конкурувати з російськими й китайськими виробниками; політика Москви з блокування транзиту українських товарів у Центральну Азію, а в останній рік — і пандемія. Але одна з ключових причин — самоусунення українського керівництва: за останні п'ять років із країнами регіону не було контактів на вищому політичному рівні. У регіоні, де бізнес і влада великою мірою переплетені, це не сприяє роботі українських компаній.
«Незважаючи на заяви, які лунали, в період 2014—2019 років нашому керівництву цей регіон був нецікавий. Власне, як і Африка, і Азія. Основна увага приділялася США та ЄС. Але специфіка Центральної Азії така, що тут нічого не вийде ні в економіці, ні в політиці, якщо українські президент, прем'єр, спікер не підтримуватимуть постійного діалогу з першими особами держав регіону», — констатував Надзвичайний і Повноважний посол України Віктор Майко.
Не сприяє розвиткові торгово-економічних відносин із Центральноазійськими державами і багатолітня відсутність у них послів України. Наприклад, у Казахстані глави українського диппредставництва не було близько трьох років, у Туркменістані — більше року. В автократичних же державах місцеві високопоставлені чиновники говоритимуть про важливі справи тільки з послом, а не з тимчасовим повіреним. Утім, якщо посол починає свою діяльність із підробки ПЦР-тесту, то малоймовірно, що місцева влада і бізнесмени ставитимуться до нього з довірою.
Ринки країн Центральної Азії можуть бути досить привабливими для українських компаній. Але конкуренція там дуже жорстка. І чим довше Україна тримає паузу, тим менше шансів в українських компаній повернутися в цей регіон.
Нині, як зазначив президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар, привабливість цих країн має точковий характер для окремих галузей економіки України. «Зберігається можливість експорту нашої продукції машинобудування, наприклад, для Рогунської ГЕС у Таджикистані або імпорт бавовни з Узбекистану. Нарешті, газ Центральної Азії міг би йти транзитом через Україну в Європу», — сказав експерт, наголошуючи, що не слід покладати великі надії на бізнес-перспективи в цьому регіоні: участь більшості країн у Євразійському союзі та ОДКБ створює серйозні перепони для економічних відносин.
Своєю чергою, Віктор Майко говорить про перспективи українських будівельних компаній, які, наприклад, у Туркменістані конкурують нарівні з турецькими. Дипломат також вважає, що Україна має серйозні перспективи і в гуманітарній співпраці, зокрема в навчанні студентів регіону в нашій країні. «Певний час в Україні навчалися 17 тисяч студентів із Туркменістану. За рік вони приносили в український бюджет близько 100 млн дол. Із 2014— 2015 років їх стало меншати. Тепер їх разів у три менше», — зазначає Віктор Майко.
Звісно ж, у далекосяжній перспективі, Центральноазійський регіон цікавий для України і з погляду участі в енергетичних проєктах. Але нині цей регіон перспективний і в транспортно-логістичному плані, для просування українських товарів на ринки як країн Центральної Азії, так і Китаю.
Як зазначає Віктор Майко, оскільки українські компанії позбавлені переваг, що є в наших конкурентів, Києву необхідно проводити агресивну державну політику підтримки своїх експортерів. До неї мають входити державне агентство з підтримки українських експортерів, держагентство зі страхування експортних ризиків, а також експортно-імпортний банк.
«Без цієї тріади ми нічого не досягнемо не тільки на Центральноазійському, а й на інших ринках. Суто формально згадані організації в Україні існують. Але для того, щоб підтримка українського експорту з їхнього боку стала не віртуальною, а практичною, слід розробити і втілити конкретну програму з підвищення конкурентоспроможності українського експорту», — впевнений дипломат.
Однак усі ці зусилля не принесуть плодів, якщо сам бізнес не буде зацікавлений у виході на ринки Центральної і Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Африки, Південної Америки. Інакше, хоч би яким активним був український посол, сальдо у двосторонньому товарообігу складатиметься не на користь України.
Володимир Кравченко, Оглядач відділу міжнародної політики DT.UA
Решта новин