- Нещодавно депутати фактично дали старт медичній реформі, проголосувавши за законопроект №6327, реформи, яку ви неодноразово критикували. Чому?
- Я боюся стверджувати, тому що завжди під цією боротьбою є якісь підкилимні пристрасті. Але по своїй сфері, психіатрії, я бачу багато, коли я їжджу і спілкуюся з людьми. І те, що я бачу, говорю вголос вже давно: коли середній лікар-психіатр, що працює у лікарні, інтелектуально вище професора або доцента на кафедрі – це жахливо. А адже кожні п'ять років лікарів змушують їздити на кафедру і підвищувати рівень знань. А вони мені кажуть: "Семен Фишелевич, а який сенс, якщо все, що вони розповідають, що мені відомо?" А іноді кажуть просто дурниці, тому що є погано освічені викладачі. І починати з цього потрібно. А та ж пані Супрун вирішила починати з випускників. Давайте робити іспити випускникам за американськими стандартами. А чому за американським? Чому не з албанським, новозеландським? Але їй захотілося, тому що вона американка. А якщо наступний міністр буде з Албанії, то він буде хотіти робити все по албанським стандартам. Чому в переважній більшості країн, навіть слаборозвинених африканських, люди, які закінчують їх університети на медичних факультетах, мають право працювати після де завгодно? Тому що вони отримують адекватні знання. Я знайомий з двома африканськими міністрами охорони здоров'я, це інтелігентні люди, з університетською освітою, і я знав більшість наших міністрів: справжній жлобятник!
- Тепер від медицини перейдемо до суспільно-політичних процесів... Наскільки змінився, як вважаєте, український менталітет після Майдану? І як вплинули на світогляд українців події на Донбасі, в Криму?
- Я думаю, що значна частина українського народу після Майдану відчувала нехай не радість, але надію. Радість ми відчували після першого Майдану, тому що це була радість надії. А президент, якого ми обрали, нехай і не дуже хорошим способом... Винен у цьому, до речі, пан Кучма, який захотів сидіти третій, четвертий термін. Думав: "Поки живу, буду президентом". Слава Богу, що його тоді, під час протестів, вмовили не пустити кров, і це окрема історія. Мені розповідали західні політики, які розмовляли з нашими олігархами і демонстрували свою обізнаність, хто де які рахунки тримає з них, і пояснили, що буде, якщо проллється кров, це в тому числі стосується й зятя Кучми. Я пішов назад для того, щоб легше було розуміти події зараз. Ющенко виявився абсолютно неспроможним, а потім ще з'ясувалося, що руки у нього не зовсім чисті. Але спочатку була дійсно серйозна надія.
А другий Майдан стався з вини радників Януковича. Я, до речі, був знайомий з Януковичем, я був членом громадської ради при ньому. Я пішов туди всупереч криків моїх друзів і родичів, які запитували, навіщо я туди йду і навіщо мені це. Але я пішов, тому що сподівався, що якось повлияю на систему охорони здоров'я, що він почує. Але потім я перестав ходити, хоча і нагороди пропонували... до Речі, я єдиний з відомих українських дисидентів, який не має жодної державної нагороди, і я щасливий і незалежний. Була спроба один раз мені дати, мені дзвонили, але я сказав: "Ви що – хочете, щоб я публічно відмовлявся?" І справа на цьому й закінчилося.
Повертаючись до Майдану... адже Все могло закінчитися інакше, коли виникла студентська демонстрація. По-перше, ці діти не були винні, що Азаров з ранку до вечора досить тривалий час говорив, що ми йдемо в Європу. Потім один з близьких до Януковича консультантів мені пояснив, що був дзвінок з Москви, Володимира Путіна, який пояснив, що буде, якщо вони так вчинять. І Янукович виявився дуже слухняним.
- ... у нас немає можливості контролювати тих, хто у владі кожен день, тому що ми ходимо на вибори, вважаючи, що ми вибрали, а далі вже вони повинні діяти. А діяти повинні ми, а вони мусять нас боятися, говорить Семен Глузман
Але коли студентська колотнеча сталася, можна було не допускати такої крові. І потрібно було. І на якийсь час він ще залишався легітимним президентом, і ми б жили так, як ми жили до цього. Звичайно, розпад економіки відбувався, і якась реакція була б, але, може, не була б такою кривавою. Але сталося те, що сталося.
Я на Майдані не жив, але бував там і носив ковбасу, сир, хліб, так званий джентльменський набір. Я познайомився там з двома дамами із Запоріжжя, і я запитав: "А що ви тут робите? Чому ви приїжджаєте сюди кожну суботу і неділю?" І вони відповіли, що у них ростуть діти, які закінчують школу, і коли вони побачили по телевізору фрагменти того, що сталося зі студентами, то зрозуміли, що повинні брати участь у захисті своїх майбутніх студентів, своїх дітей.
Але є і інша сторона медалі, потрібно говорити не лише про студентів, але і про жертви з тієї, іншої сторони. Їх, звичайно, набагато менше, але все одно це – громадяни України, ошукані. Це ж не покидьки, які за гроші приїжджали з різних міст, так звані "спортсмени", це були підневільні солдатики. Тому я думаю, що кінець цього Майдану був більш гірким. Не тільки для мене, але і для багатьох інших людей. І надії були, тому що я бачив, як народ України намагався зганяти тих трьох-чотирьох політиків, які стояли на сцені Майдану, і я тоді думав, що народ вже дозрів, що люди не дозволять повторення історії, що суспільство не дозволить політикам вже жити для себе, але виявилося, що ні. І це жахливо, тому що будуть наслідки, країна наповнена зброєю.
Але, з іншого боку, коли почалася війна, яка величезна кількість бізнесменів і не бізнесменів почали посилати на фронт усе, що могли, і це теж говорить про те, що ми – нормальний європейський народ. І хто б нами не керував, ми краще за тих, хто у владі. Але у нас немає можливості контролювати їх кожен день, тому що ми ходимо на вибори, вважаючи, що ми обрали, а далі вже вони повинні діяти. А діяти повинні ми, а вони мусять нас боятися. Я хочу, щоб влада боялася мене, а не навпаки. Навіть у латиноамериканських країнах є покарання за гріх, причому судять судді. А що у нас? У нас шалені серіали з регламентного комітету, які ми всією країною зараз дивимося. І ніхто так і не сидить.
- В такому разі, чи змінилася як-то Україна після приходу нової влади? Ви ще в часи Януковича писали критичні колонки по відношенню до тієї влади, пишете і зараз. Виходить, що з приходом Порошенка особливо нічого не змінилося?
- Зміни відбуваються якісь. Але це відбувається тому, що народ трохи змінився. Ось чим ми відрізняємося від Росії і від таких країн? Ми погано ставимося до тих, кого ми обираємо, ми їх не любимо, ми їх зневажаємо, деяких ненавидимо, а в Росії – ні. І в цьому є дуже суттєва ментальна різниця, ми вже інші, вже набагато ближче до того, що називається європейським менталітетом, хоча там теж різні країни. Але ми їх ненавидимо, а як зробити так, щоб вони нас боялися, ті, кого ми обираємо? Адже психологія у тих, кого ми обираємо, приблизно однакова: ну все, лохи, ви мене вибрали – тепер я буду робити свої справи, а ви будете робити те, що я захочу. І це ж не тільки президент так думає, але і всі політики наші.
- Все-таки частіше від вас можна почути, що ви не бачите змін на краще. Але в Україні пройшла реформа поліції, було створено кілька антикорупційних структур, ті ж НАБУ, САП... Як вважаєте, це принесло користь Україні?
- Це така імітація змін. Ви бачите хоч одну камеру, в якій сидить хоч хтось з колишніх політиків? Вся ця боротьба – імітація. Інша справа, що імітація іноді може перерости в реальні якісь кроки. Це можна побачити по прихованої боротьби президента з НАБУ.
Якщо повернутися в минуле знову, то після нашої незалежності, я думаю, що корупцію вже по-новому серйозно починав Леонід Кучма, у нього були дуже погані радники, головним був Дмитро Табачник, відомий глава адміністрації. І далі починалося вже побудова олігархату. А те, що робить зараз наш президент – так він руйнує ази того правової держави, верховенства права, яке тут було. Чи він робить це свідомо? Ну, чоловік він розумний, він же не малограмотний Янукович, він розуміє все, просто думає, що буде можливість захистити себе, свою родину і поїхати куди-то в Іспанію, де, як з'ясувалося, у нього нерухомість.
Всі новини