Політика безкультур'я
Існуючі культурно-інформаційні центри при українських посольствах за кордоном не виконують покладену на них місію. Їх варто включити у склад державної структури під умовною назвою Інститут Шевченка, яка, подібно Британській Раді чи Ґете-Інституту, просувала б українську історію і культуру і формувала б імідж України у світі.
Більшість суб'єктів міжнародної політики досить давно змінили жорстку силу на м'які (soft power). Вплив на внутрішню і зовнішню політику суверенних держав реалізується не завдяки військовій потужності, а через економічні та культурні важелі. Культурна дипломатія - це один з основних способів реалізації власних інтересів. Це зрозуміли не тільки країни Заходу (створили, Гете-Інститут, Британська Рада або Французький Альянс), але і Сходу (Російський Світ, Інститут Конфуція). Якщо еліта держави-партнера поділяє культурні цінності і світоглядну позицію, співпраця з цією країною буде набагато ефективнішим, ніж контроль даної території за допомогою сили.
В Україні тривалий час ведуться розмови про створення установи під умовною назвою "Український інститут" або "Інститут Шевченка", метою якого є просування інтересів держави за кордоном. У 2006 році президент Віктор Ющенко видав указ про створення мережі культурно-інформаційних центрів при посольствах більш ніж в 15 країнах західного світу. Ці установи, за даними Інституту стратегічних досліджень, протягом усього періоду своєї роботи фактично не виконували покладеної на них місії. Це обумовлено низкою чинників - відсутністю кваліфікованих кадрів з культурного менеджменту, розмитою структурою управління, відсутністю стратегії розвитку, нестачею грошей.
На сцені Міністерства культури
У 2014 році Міністерство культури в рамках співпраці з Українським центром культурних досліджень (УЦКД) початок розробку проекту Українського інституту. Очікується, що до кінця 2015 року Кабінет міністрів прийме постанову про створення інституту. На жаль, у вільному доступі немає повного тексту документа, запропонованого УЦКД (велике питання, чи взагалі існує такий документ), зате є концепція, представлена в липні 2015 року на круглому столі за участю міністра культури і громадських діячів.
Реалізація концепту, запропонованого УЦКД у співпраці з міністерством, не призведе до підвищення якості міжнародної політики української держави, а до збільшення установ і фінансових витрат. Майбутній інститут планується створити громадську організацію. Очевидно, що це робиться для більш ефективного збору коштів, які легше отримати громадської організації, ніж урядової. Тим не менш, 40-60% всіх фінансів інституту планується залучити з державного бюджету. Проте пряма залежність від фінансових вливань західних фондів може зосередити інститут на реалізації проектів грантодавців замість проведення незалежної культурної політики.
Культурна політика - це реалізація чітко окресленого плану дій і, найголовніше - отримання результату. У разі створення громадської організації держава позбавляється важелів впливу на інститут і можливості реалізувати своє власне бачення присутності за кордоном.
До того ж, створення громадської організації, яку держава забезпечує мінімум на 40%, виглядає недоцільною тратою ресурсів. На мою думку, правильним рішенням було б створення державної організації.
Автори концепту вважають, що інститут зможе заробляти власні кошти за рахунок надання послуг з вивчення української мови. Проте чи дійсно інститут зможе на цьому заробити? Для того, щоб привернути людей до вивчення української мови, цей процес не можна і не потрібно монетизувати, вивчення повинне бути безплатним (як і більшість заходів майбутнього інституту), адже таким (і тільки таким) чином вдасться розширити аудиторію, взаємодіяти не тільки з інститутом як установою, але і з Україною в цілому.
Ще одним досить цікавим моментом створення майбутнього інституту є оголошені цілі роботи - не тільки зовнішнім, але і з внутрішнім ринком ("євроінтеграційні тренінги"). Це призведе до розпорошення ресурсів та зробить неможливим консолідацію навколо однієї мети. Такі установи, як інститут, повинні працювати тільки з зовнішньої аудиторією і в руслі зовнішньополітичної стратегії Міністерства закордонних справ.
Структура управління інститутом не зрозуміла і вже в самому концепті забюрократизована. По-перше, немає чіткого підпорядкування, незрозуміло, хто відповідальний за роботу інституту (Міністерство культури або МЗС), і разом з тим, за задумом, повинна існувати система дорадчих органів у складі "компетентних фахівців у відповідних сферах культури". Як і хто буде визначати "компетентність фахівців" - невідомо (історія з висуненням на Оскар "Поводиря" замість "Племені" - дуже до речі).
Дивує і ігнорування авторами наявності вже існуючих інформаційно-культурних центрів, які залишаються поза майбутньої структури інституту. Доцільніше реформувати наявні інформаційно-культурні центри замість створення нової організації, що призведе до надмірного витрачання фінансових і людських ресурсів.
Цільова аудиторія: що і як їй запропонувати
З провідних зарубіжних культурних центрів тільки Британська Рада покриває більшу частину своїх витрат за рахунок проведення мовних курсів і тестів - і тільки тому, що англійська є мовою міжнародного спілкування. Наприклад, Гете-Інститут (який надає послуги з вивчення досить популярного німецької мови), не покриває і 25% своїх видатків, і левову частку бюджету отримує від федерального уряду Німеччини. Зрозуміло, що українська мова не буде користуватися таким попитом, як англійська чи навіть німецький. Тому варто використовувати двомовність України, і пропонувати не тільки український (вивчення якого повинне бути безкоштовним), але і російська мова (який може приносити прибуток). Досвід Британської Ради показує, що для результативної роботи інституту потрібно визначити дві складові: цільову аудиторію і унікальні риси країни. Для Британської Ради цільовою аудиторією є студенти, а унікальними рисами - мовою, туризм, вища освіта.
Перед Україною стоїть завдання подолати уявлення про нашу країну як про території корупції, війни і традиційної культури. Таким чином, варто просувати на зовнішній ринок сучасне мистецтво (літературу, живопис, кіно) і, звичайно, українську історію.
Цільовою аудиторією інституту можуть стати студенти гуманітарних спеціальностей (особливий акцент варто зробити на журналістів). Культурна дипломатія повинна мати сильну інформаційну підтримку - так, ряд країн володіють ЗМІ, які працюють в основному із зовнішньою аудиторією: Росія - Russia Today, Великобританія - BBC, Німеччина - Deutsche Welle, Кувейт - Al Jazeera. Не маючи такими фінансовими ресурсами, необхідними для створення ЗМІ (прямий шлях впливу на інформаційне поле), Україна повинна зосередитися на тих, хто в майбутньому буде створювати контент (опосередкований шлях).
Важливий вибір не тільки цільової аудиторії, але і "цільових країн", співпраця з якими має стати пріоритетним. Виходячи з ідеї майбутнього політичного лідерства в Східній Європі, найкраще звернути увагу на проросійськи налаштовані еліти Угорщині, Чехії, Болгарії та Румунії. Також важливою сферою роботи має стати пострадянський простір, на якому Україна може стати прикладом політичної моделі, альтернативної російської. Якісна культурна дипломатія серед держав СНД дозволить згуртувати навколо себе не тільки країни, які "ображені" Москвою, але і ті, які прагнуть стати на шлях вестернізації.
Важливим інструментом у всіх країнах перебування інституту має стати створення/розвиток українських студій, які б включали комплексне вивчення української мови, історії, мистецтва, філософії, літератури. Інститут повинен увібрати в себе всі повноваження та ресурси з надання стипендій на навчання в Україні, таким чином, вдасться підтримувати іноземну професуру і студентство, зацікавлена у вивченні української мови, історії, літератури, мистецтва.
У довгостроковій перспективі такі дії повинні змінити образ України в очах жителів країн ЄС. Сьогоднішнє уявлення про Україну як країні проституцію, корупцію, борщу і шароварів повинно зникнути з свідомості європейців. Завдання всієї державної машини в тому, щоб з'явилася нова Україна - країна сучасного мистецтва, науки і літератури.
Решта новин