Поховавши численні граничні торговельні надбавки та рівні рентабельності багато, не тільки в реальному секторі, але і в держапараті, зітхнули спокійно.
Але вже до середини листопада надійшла пропозиція держрегулювання цін відновити, причому від глави Ради НБУ Богдана Данилишина. Причина відмови від саморегулювання на користь ручного управління - зростання інфляції, яку НБУ ніби як повинен регулювати, та ось не дуже справляється. Але чи допоможе регулювання цін Нацбанку чи все-таки проблема набагато ширше питання ціни на борошно і крупи?
За даними НБУ споживча інфляція в нинішньому році перевищила прогноз Національного банку, перш за все, із-за зниження пропозиції і збільшення виробничих витрат. Дійсно вже у вересні 2017 інфляція прискорилася до 16.4%, до відповідного періоду минулого року. Ще в травні 2017 інфляція становила 13.5%, у річному обчисленні. Темп вражаючий і перевершив всі попередні очікування Нацбанку. На думку його аналітиків, обумовлено це було насамперед прискоренням зростання цін на сирі продовольчі товари, підвищенням виробничих витрат, а також деяким пожвавленням споживчого попиту.
Ціни на сирі продукти продовжили зростати темпами, що випереджають прогнози, тому що з одного боку збільшився експорт м'яса і молока, створив дефіцит цих продуктів на внутрішньому ринку, з іншого - несприятливі погодні умови навесні цього року, призвели до втрати частини врожаю фруктів і затримці дозрівання окремих овочів, знову ж сформувавши дефіцит на ринку. У підсумку якщо поглянути на дані Держстату, в яких враховуються зміни до грудня минулого року, і там ми бачимо, що найбільше зростання показують «алкогольні напої/тютюн» (119,3%) і «продукти харчування» (115%).
Крім того, на зростання базової інфляції вплинуло цілком очікуване збільшення виробничих витрат. І на відміну від поганої погоди, підвищення мінімальної зарплати вдвічі і збільшення штрафів за нелегальне працевлаштування не були несподіванками для НБУ. Як і наступна за виплатами великих зарплат активізація споживчого попиту. І це не можна назвати негативним фактором, так як саме відсутність споживчого попиту тривалий час було одним з основних факторів, що стримують наш економічний ріст. Дуже складно щось виробляти, виходити на нові ринки і шукати інвесторів, якщо у людей немає коштів для купівлі твого товару. Ми всі помітили, що виробники все частіше замість підвищення ціни скорочують обсяги товару і на полицях вже не знайти літрових молока і соняшникової олії, так і кілограмових круп практично не залишилося.
Ця практика досить серйозний сигнал ринку говорить як про стан попиту, так і про подорожчання виробничих витрат. Не менш складно реінвестувати в бізнес і розвиватися, не підвищуючи цін. Особливо в умовах постійного підвищення тарифів і різкого зростання мінімальної заробітної плати. При наявності стабільного споживчого попиту помірна інфляція це позитивний фактор. І для України, враховуючи глибину попереднього падіння нашої економіки, річний темп інфляції 9-11%, при певних супутніх тренди, це благо, а не проблема.
Враховуючи прискорення інфляції в останні місяці і нові стимулюючі її фактори, наприклад, різке підвищення пенсійних виплат частини громадян, - Національний банк підвищив прогнози інфляції на 2017 - 2018 роки. До кінця 2017-го інфляція знизиться до 12.2% (попередній прогноз - 9.1%), однак перевищить інфляційну ціль на кінець року-8%. Надалі інфляція продовжить сповільнюватися і наблизиться до мети в третьому кварталі 2018 року. До кінця 2018 інфляція складе 7.3% (попередній прогноз - 6%) і буде перебувати в межах цільового діапазону в 6% ± 2 п. п. Прогноз інфляції на 2019 залишився незмінним - 5% ± 1 п. п. І як ми бачимо цілі у НБУ досить стримані, нам не пропонують ризикнути, прискорить інфляцію до 10%, тому що розуміють, що цей процес контролювати набагато складніше, ніж досить скромні 6%. Насправді інструментарій НБУ досить обмежений і часто йому доводиться монетарними методами (регулюючи грошову масу) боротися з немонетарними причинами інфляції.
Ми вже спостерігаємо за доволі жорсткою монетарною політикою регулятора. Довгий час залишаючи облікову ставку незмінною, НБУ зважився її підвищити, остаточно відмовившись від пом'якшення політики. Ситуація на валютному ринку залишалася стабільною. Зокрема завдяки зміцненню гривні по відношенню до долара США через зростання зовнішнього попиту і сприятливих цін на зовнішніх ринках для деяких наших експортних товарів (сталь, залізна руда, соняшникова олія). У результаті НБУ отримав можливість знижувати адміністративні валютні обмеження, купувати на внутрішньому ринку долар і формувати запас, необхідний для згладжування можливих курсових коливань. Більш того, НБУ прекрасно бачить ризики загрожують реалізації базового сценарію, починаючи від цін на сирі продукти і закінчуючи ризиками співпраці України з МВФ, і готовий до проведення досить жорсткої монетарної політики в майбутньому.
Не беремося оцінювати, наскільки успішно регулятор управляє інфляцією, таргетування інфляції – практика складна і нова для України, і наївно, напевно, розраховувати, що наш Центробанк стане першим серед кращих за такий короткий термін. Але невже не очевидно, що регулювання державою цін на деякі продукти харчування - сокирний і неефективний, якщо не сказати абсурдний, метод, що не має до таргетування інфляції взагалі ніякого відношення. Особливо в умовах, коли ринок більш ніж чітко дає зрозуміти, що його витрати на виробництво зростають, а попит на його товари знижується. Напевно це не найкращий час для переживань з приводу підвищення облікової ставки і скорочення і без того відсутнього кредитування бізнесу. Кредитувати виробництва, що працюють на межі рентабельності, це ризик. Впливати на ціноутворення на етапі відновлення економіки – ще більший ризик. Втручатися в роботу ринку, замість створення нормальних умов для його роботи – неприпустимий ризик.
Держави в українській економіці завжди було багато і єдине до чого дійсно варто прагнути, це до зниження його ролі. Тому що український держапарат неефективний, повільний і часто нераціональний. Кілька років тому експерти ЦЕС визначили, що оптимальна для України частка державних витрат по відношенню до ВВП становить 37%, все, що вище уповільнює наш економічний розвиток, тому що перерозподіл ресурсів через держсектор не може бути ефективним, що підтверджує досвід багатьох інших країн. І на момент дослідження досягти 37% можна було, приклавши ряд зусиль і пожертвувавши кількома «годівниці». Але ми, навпаки, почали віддалятися від мети - в бюджеті 2016-го витрати держави склали 40,5% ВВП, у бюджеті цього року – майже 43%, у проекті бюджету наступного року можуть перевищити 44%. Очевидно, що роль держави в економіці міцніє і сприяти цьому, мабуть, не варто.
Решта новин