Київ, Вересень 23 (Новий Регіон, Костянтин Зельфанов) – «Я мало висловлююся з питань, пов'язаних з Україною. Бути може, просто тому, що будучи громадянином країни-агресора, просто не маю права щось радити або критикувати, – пише письменник Ігор Поночевный на своїй сторінці у «Фейсбуці». – Виглядало б це, звичайно, дивно і по-дурному. Але, ось, що я помітив.
Багато росіян, завзяті путіністи, гаряче обговорюють українські питання, часто абсолютно технічні. Вата, зрозуміло, робить це з іншої абсолютно конотацією, ніж антипутінців. У будь-якому випадку, виглядає це безглуздо: яке їм, наприклад, справа до міжфракційних конфліктів, до нової поліції, до внесення змін в українські закони?
Але вони все це коментують до хрипоти і до якихось шизофренічних істерик, немов, призначаючи Саакашвілі, їм настали каблуком прямо на крайню плоть. Цей феномен хворобливого інтересу до Україні можна пояснити наступним чином.
Самі живуть в такому загоні, де ніяк не можна впливати на ситуацію, де не запитаєш з уряду, де заборонено протестувати проти злодійської влади, обурюватись несправедливістю, вони, змирившись зі статусом безсловесних статистів, з цікавістю поглядають на сусіда, який обрав такий шлях, який би і вони самі з радістю вибрали.
Вони нарікають українцям націоналізмом, але самі жадають його собі з захопленням, адже з якою ненавистю вони ставляться до жителів Кавказу і Середньої Азії, з яким захватом сунуть в Російських маршах; дай їм волю – вони б завтра влаштували тут погроми. Їм здається, що вони в мавпятнику, і вони зі сміхом тягнуть руки через решітки, та тільки відвідувачі – там, з того боку її.
У них самих немає ротації влади, і тому вони обтяжуються, що вона у когось є, і що ця влада тепер підзвітна, і вони гаряче ухватываются тепер за можливість хоча б віртуально, хоча б гіпотетично, бути частиною абсолютно чужого їм тепер громадянського суспільства».
Всі новини