Після виборів президента особисто у мене виникло два простих запитання: "Невже Євромайдан постав лише проти Януковича? " і "Невже вибори програла лише Тимошенко?". На урочистому прийомі з нагоди інавгурації Петра Порошенка були "всі вони", "переможці": фінансові гаманці Сім'ї та її бізнес-партнери, олігархи, підозрювані у фінансуванні терористів різного розливу, а також олігархи, які поставили на Юлію Володимирівну.
Були практично у повному складі парламентські "регіонали" - на чолі зі своїм ситуативним ватажком Олександром Єфремовим. Вони теж усміхалися настільки щиро, що важко було подумати щось інше, ніж "вони перемогли": і Майдан, і президентські вибори, на яких вони, будемо відверті, неприховано працювали на перемогу Юлії Тимошенко.
На розкішному джипі приїхав безробітний Зорян Шкіряк, котрого вважали технічним кандидатом Юлії Володимирівни, виставленим проти Порошенка. Навіть Ляшко прийшов, правда, поводив себе пристойно, в сенсі – мовчав.
"Всі вони", бідачки, чекали години півтори, аби мельком потиснути президентові руку.
Проте цей текст не про політичну гордість, потяг давно вже пішов. Мова про зміни, або, як сформулював це сам Порошенко, про "життя по-новому". Суть тих змін повинна полягати не лише в тому, щоб дружини сепаратистів поголовно одягли вишиванки, а в усталенні нових принципів державного управління, а також в ротації правлячих еліт. Натомість нинішня ситуація в політичному соціумі більше нагадує внутрішньо видову боротьбу: в прайді змінився вожак, і всі інші звірі, програвши битву за лідерство, присягають йому на вірність, розраховуючи зайняти своє гідне місце в харчовій ієрархії прайду.
Політична система від біологічної відрізняється насамперед наявністю набору принципів, і якщо на перегонах виборці віддають перевагу іншій партійній ідеології, або потрапляють в полон харизми ватажка іншої політичної сили, то переможені йдуть в опозицію, а не здають свої політичні ресурси в обмін на високі позиції в ієрархії.
Переможені свій вибір зробили, і не на користь принципів. Тепер справа за Порошенком.
За ним одним…
Ми можемо скільки завгодно говорити про "націю після революції", про змужніле громадянське суспільство, але з погляду нинішнього дня слід констатувати, що суспільство й досі не має особливого впливу на владу, і сьогодні лише від однієї особи, від її амбіцій залежить, чи в країні знову відновлюватиметься "янократія", чи сповідуватимуться інші, наприклад – європейські – цінності.
На разі п'ятий президент України говорить про європейські цінності, але це зовсім не означає, що вже завтра він оголосить війну тому чи іншому кланові: по-перше, повноваження Порошенка не порівняти з попередником, по-друге, в нинішній ситуації влада надто вразлива, аби оголосити хрестовий похід, наприклад, на фінансово-промислову групу, яка контролює 25% українського ВВП, чи, наприклад, 25% голосів українського парламенту. Тому Петро Порошенко в кожному разі вийде на зустріч "усім їм" з протягнутою рукою, а не з сокирою війни. Питання лише в тому, яку пропозицію він сформулює. Тут уже варто стежити за призначеннями, за тендерами, за перерозподілом бюджетних потоків і створенням економічних пріоритетів.
Попереду парламентські вибори, в яких главі держави конче необхідно сформувати лояльну більшість;
…складні переговори з Росією, в яких Порошенко повинен виступити як лідер унітарної нації;
…важкий період після підписання економічної частини угоди про асоціацію з ЄС, ускладнений економічною кризою в Україні…
Потенційна залежність глави держави від різних груп впливу досить таки висока. Але Петро Порошенко має амбіцію стати сильним президентом, і тим паче – парламентські вибори можуть відсіяти з політичного горизонту значну частину діячів, котрі нині вважають себе сильними світу цього. Отже, в сухому залишку: ми знову стоїмо перед ситуацією невизначеності, як і після виборів 2005-го: політична спіраль може піти по зачарованому колу, а може і не піти…
Орест Сохар
Решта новин