Наталія Яресько, виконавча директорка Ради з фінансового контролю та управління Пуерто-Рико, а в минулому — успішна міністерка фінансів України, дає оцінку обіцянкам нового уряду, розповідає про своє життя на Карибах і зізнається, що мріє повернутися в Україну
Наталія Яресько, виконавча директорка Ради з фінансового контролю та управління Пуерто-Рико, сонячним осіннім днем у Києві тепло розмовляє зі своїм колишнім шефом Арсенієм Яценюком. Яресько працювала в очолюваному ним уряді міністеркою фінансів, до того ж саме їй, а не Яценюку сьогодні економісти виставляють найвищі оцінки, називаючи серед найкращих фінансистів у історії України.
Тепер, прилетівши із Сан-Хуану до Києва, Яресько не забула зазирнути на конференцію YES, яку проводить Фонд Віктора Пінчука, щоб поспілкуватися з іменитими гостями заходу, а також послухати виступи перших осіб нової української влади, зокрема прем'єра Олексія Гончарука.
Чотири роки тому міністерка Яресько вміло вивела українську економіку з кризи, реконструювавши кредитну заборгованість України, налагодивши продуктивну співпрацю з МВФ, і внаслідок відвела від країни загрозу дефолту. Її ефективність помітили у США: після відставки з українського уряду ексміністерці, а в минулому успішній керівниці інвестиційної компанії Horizon Сapital, запропонували зайнятися порятунком вже американської території Пуерто-Рико.
Тепер у Києві Яресько легко погоджується поговорити з НВ про українську економіку, а заразом випити кави.
— Ви щойно познайомилися із новим прем'єр-міністром і урядом України, їхніми планами на майбутнє. Що ви про них думаєте?
— Я бажаю і новому прем'єру, й уряду великих успіхів, вони зараз мають повноту влади у країні, й можуть працювати без перешкод. Це дуже важливо, у нам такого не було. По-друге, у них економіка вже стабілізована, на хорошому базовому рівні, це зовсім не те, із чим ми мали справу п’ять років тому. Тому я щиро бажаю їм успіхів. Мені приємно, що молоде покоління бере на себе відповідальність, вони енергійні, та мають величезну уяву.
А щодо побажань, то вони все ті ж: земельна реформа, демонополізація, приватизація великих державних підприємств. Я б, можливо, зробила більший акцент на судовій реформі. В іншому все те, що обіцяє прем'єр, поки виглядає вельми позитивно. Якщо ці реформи проведуть, буде просто чудово.
— Чи здаються вам реалістичними ті темпи зростання ВВП на 5−7% на рік, які прем'єр прогнозує для України вже незабаром?
— Якщо реформи здійснять правильно, то по 5−6% протягом двох-трьох років точно можна буде зростати. Особливо це зростання можуть зміцнити прийняття вже згаданих земельної та судової реформ, приватизації великих держпідприємств. Я не впевнена, що можна наростити ВВП одразу на 40%, і не дуже впевнена, що рости з такою швидкістю вдасться п’ять-сім років поспіль. Але таке зростання у короткій перспективі однозначно можливе. Для цього потрібно відпустити капітал, заморожений у землі, а також переконати інвесторів, що правила гри для бізнесу змінилися кардинально і стали рівними.
— Якщо прогноз зростання реалістичний, то як тоді бути з цінними паперами України, які були прив’язані до зростання ВВП із 2020 року? Сьогодні вони сягають рекордних 92%. Якщо оптимістичні плани уряду здійсняться, то до 2021 року ми зробимо перші, досить серйозні виплати кредиторам.
— Насамперед це не такі великі гроші, як намагаються зараз показати. На 3−4% зростання ВВП цьогоріч, а його вважають першим роком, виплати в наступному році становитимуть менше $200 млн. І я, до речі, не знаю, чи досягне Україна цьогоріч зростання на 4%.
Так, є максимум виплат на п’ять років, із 2021 до 2025 року, але навіть у разі 10%-го зростання ці виплати не перевищать 1% від ВВП. Якщо вже говорити, що матимемо 20 років із щорічним 7%-м зростанням ВВП, то це буде проблемою шампанського, такого в історії світу не буває. Це практично неможливо, два-три роки — так, десять років — ніде такого не було.
— І все-таки деякі економісти вже підрахували, що в разі зростання українського ВВП на 40% ми повинні будемо виплатити за цими паперами суму $9−12 млрд. Чи так це? І що змусило вас тоді в переговорах піти на такі вельми жорсткі для України умови?
— Мільярди рахують люди, які розраховують на 10 або навіть 20 років зростання економіки по 5−7% на рік, а такого не буває. За два-три роки економічного зростання таких сум точно не буде.
Що ж до умов реструктуризації, це був загальний підхід до реалізації суверенних облігацій у світі. Аргентина це зробила, Греція це зробила, я зараз працюю в Пуерто-Рико, і кредитори вимагають того ж самого.
— Чи не були контракти з кредиторами занадто щедрими щодо них?
— Я так не думаю. Дивіться: наші строки зобов’язань щодо цінних паперів коротші, ніж у Греції чи Аргентини, всього 20 років, у них 30 і 40 років. Бар'єр за виплатами 3% зростання ВВП набагато вигідніший, ніж у Греції з її 2%.
Нас поставили в такі умови. У кредитного комітету було 14 із 15 випусків наших облігацій. Один кредитор мав узагалі 45% наших облігацій. Якщо говорити про рівновагу позицій, ми на неї просто не мали часу.
Ви повинні пам’ятати, в якій прірві ми були у той момент. Грошей на рахунку в казначействі не було, бензину для Укрзалізниці не було, гаряча війна. Ніхто не знав, як довго вона буде гарячою. Треба було зменшити бюджетний дефіцит. Треба було 5% цього зменшеного бюджету віддати на безпеку. Нацбанк резервів мав на менш ніж місяць імпорту. А сьогодні ми маємо $21 млрд плюс. Все, що ми зробили тоді, я впевнена, було правильно, щоб врятувати країну від тієї фіскальної прірви, і це якраз надало нам можливість сьогодні говорити про можливі 7% зростання. Якби ми тоді пішли на дефолт, то сьогодні рейтингове агентство Fitch не підвищило б рейтинг України до В із позитивним прогнозом.
Це була важка робота, ніхто за неї не дякує, але вона була необхідна. Без цього не було б того, що ми маємо сьогодні. Я пишаюся, що брала участь у цій роботі в ті часи.
— Зараз багато експертів говорять про початок світової рецесії. Як, на вашу думку, це співвідноситься з оптимістичними планами України?
— Рецесія дійсно можлива, й у США про це зараз говорять досить часто. Я думаю, що буде спроба адміністрації Дональда Трампа не допустити рецесії до виборів 2020 року, але не все їм до снаги. Такий ризик є. Що це означає для України? Те, що тих нових інвестицій, які так потрібні, щоб забезпечити країні 7%-е зростання, не буде. Другий важливий наслідок: ринки капіталу дуже обережно дивитимуться на Україну, бо все-таки це ринок, що розвивається, а не розвинений ринок, а отже, і ціна кредитування може бути підвищена, а доступ до кредитних ресурсів — обмежений. Інфляція може бути вищою, і це також впливає на реальний ВВП. Рецесія дуже впливає на попит не стільки на зерно, скільки, наприклад, на сталь і все, що стосується металургії.
Тому — так, Україні не тільки потрібні заявлені реформи, але їх важливо провести якомога швидше. Залучити необхідні інвестиції. Розуміти, які галузі прийдуть на зміну тим, на які традиційно з боку експортерів у разі рецесії попит падає.
— В Україні, з огляду на все, відбудеться земельна реформа. Вже відомі і терміни відкриття ринку землі — жовтень 2020 року. Якою має бути, на вашу думку, ця реформа, щоб стати успішною? Скільки додаткових відсотків до зростання ВВП країни вона може дати? Зараз обговорюють від 1% до 3%.
— Поки ми не побачимо готову реформу, ми ніяких відсотків не можемо порахувати. Головне, щоб ця реформа була прозорою і справедливою. Важливо навести лад у земельному кадастрі, щоб кожен розумів, у якій формі власності, і чия ця земля. Цей процес, як я розумію, ще не завершений. А по-друге, ми вже знаємо, як проводити торги через ProZorro, потрібно якомога більше користуватися цією системою і не тиснути на власників землі.
Важливо працювати з тими, хто вже зараз має величезні орендні договори на землю, зрозуміти кількість реальних договорів. Тому для таких суб'єктів ринку важливий перехідний період. Вони зараз є потужним двигуном аграрного сектора, завдяки їм Україна тягнеться до перших місць у світі з експорту і зерна, і соняшникової олії. Потрібен зрозумілий і чіткий план роботи з ними, бо й у питанні землі, й у питанні легалізації азартних ігор диявол завжди у деталях.
І вже точно не варто боятися іноземних покупців. Тим паче вже зрозуміло, що купувати землю вони можуть лише через оформлення українських юридичних осіб. Ніхто нікуди не відвезе цю землю. Потрібно, щоб вона ефективно працювала, ефективно піднімала економіку.
— Ще одна гостра дискусія у країні пов’язана з майбутнім приватних підприємців — ФОП. Як ви оцінюєте пропозиції уряду щодо їх податкового адміністрування?
— У нашому варіанті податкової реформи ми також планували зайнятися цим. І знову йдеться не про те, що хтось хоче тиснути на приватних підприємців, хтось хоче покінчити із ФОП. Є розуміння їхньої важливості на ринку й економіці. Але система повинна бути справедливою. В України багато потреб — у мирі, в інфраструктурі, в освіті, в безпеці, і буде ще більше. І зараз уряд має вибір: або розширити базу платників податків, або підвищити рівень податків. Розумніше її трохи розширити. Ці 1−2% додаткового податку не зроблять айтішників, інших підприємців та їхні бізнеси неконкурентними.
І все-таки людина сидить за якимсь гарячим верстатом у металургії і платить приблизно 20% податку на фізичну особу. А айтішник має право на 4%. Мені здається, тут усе-таки питання справедливості теж актуальне. Зміни у країні не робить урядова команда, вона може їх модерувати або формувати правильний тип лідерства. Ми всі маємо бути причетними до цих змін, ФОП зокрема, вони є учасниками цього суспільства. Адже вони використовують дороги і критикують їх якість, ці ж дороги, за які вони не хочуть платити більше податків, перешкоджають їхньому бізнесу. Ось таке замкнене коло.— Ви працюєте виконавчим директором Ради з фінансового контролю та управління для Пуерто-Рико і як ніхто інший знаєте, що таке кліматичні катастрофи, від однієї з них острови постраждали рік тому. Як сьогодні США реагують на цю проблему і як відроджують території після катастроф?
— Торік над Пуерто-Рико пронісся руйнівний ураган Доріан і практично повністю знищив інфраструктуру острова, це було і є важким випробуванням для території.
Із жалем можу сказати, що керівна Республіканська партія не вірить у зміну клімату і не готується до нього стратегічно. Урагани завжди були і є на цьому узбережжі Атлантичного океану, міркують вони, реагуймо як на звичайні стихійні лиха. Але я вам точно можу сказати, щороку ситуація дедалі гірша, води океану все тепліші, а отже, урагани стають дедалі потужнішими.
Сьогодні, відроджуючи території Пуерто-Рико, ми піклуємося, аби тут був свій аварійний фонд, план аварійної евакуації, а будинки були збудовані за ліцензією. Такі будинки, які витримують швидкість вітру 150−160 миль на годину. На жаль, як і в Україні, у Пуерто-Рико багато незаконної забудови. Люди будують самі, де доведеться, без ліцензії, а коли їхні будинки руйнуються, не мають права на страховку і відшкодування збитків.
Важливий план аварійної евакуації, але ще важливіший план відновлення регіону після катастрофи. Це те, з чим США вже стикалися за часів урагану Катріна 14 років тому. Відновлення після масштабних катастроф — завдання мінімум на 20 років, і це з американськими грошима.
Дивлячись на природні катастрофи по той бік океану, я часто думаю про військову катастрофу в Україні. Ми зараз багато чуємо про плани можливих виборів на окупованих територіях, але, мені здається, ми мало собі уявляємо план із відновлення цих територій. Це завдання навіть не на 20 років і не на $10 млрд, якщо ми хочемо повернути наші території, про це потрібно думати вже зараз. Мені здається, Україні зараз дуже важливо дивитися на приклади інших держав, на Хорватію, на В'єтнам — туди, де є напрацьований досвід розмінування територій і відновлення мирного життя.
— Ви зараз рідкісний гість в Україні. Що вас все ще пов’язує з країною? Повернутися хотіли б?
— Я голова Наглядової ради Аспен-інституту в Україні та пишаюся тим, як він розвивається, мене це надихає. Крім того, я хочу приїхати назад в Україну, коли закінчиться моя робота в Пуерто-Рико, адже все моє доросле життя пройшло тут.
— Проте ви продаєте свій будинок тут. Не шкода?
— Дуже шкода. Але Київ розвивається і змінюється. Якщо я повернуся сюди через три роки, після закінчення контракту в Пуерто-Рико, все зміниться, і на життя потрібно буде дивитися вже іншими очима. Я стану старшою, житиму одна, без дітей, адже вони подорослішають, це буде вже зовсім інше життя. Не можна увійти в одну і ту ж річку двічі.
— А в нову річку? Ви б прийняли пропозицію ще раз попрацювати в українському уряді?
— Все залежить від мети і цінностей цього уряду. А так — так, звісно. Я дуже люблю держслужбу. З іншого боку, я можу уявити себе на інвестиційному ринку знову. Будувати бізнес мені також подобається, і це теж велике і позитивне завдання. Все залежатиме від ситуації у країні. Я відкрита для ідей і пропозицій.
Решта новин