Він вже кілька років на пенсії, але, будучи висококваліфікованим фахівцем у своїй галузі, знаходить підробіток, завдяки яким допомагає онукам, а викроєні від роботи час присвячує подорожам та іншим хобі.
Нездоровий спосіб життя – не для нього, звичайно, але і "заслуженим відпочинком" це не назвеш, пише "Сьогодні.
Ніякої широко поширеною і викликає загальне довіру стратегії забезпечення власної старості у наших співгромадян не існує. Нічого досі не зробив і держава. Очевидно, це взаємопов'язані речі. Втім, держава має бути відповідальнішими, а значить, воно більш винувато.
Розмови про пенсійну реформу почалися тільки в 1998 році, а в 2003-му було задекларовано запровадження трирівневої пенсійної системи і прописані умови введення другого, накопичувального рівня загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. З тих пір ніяких зрушень не спостерігалося. До сьогоднішнього дня "висить" єдиний недопрацьований урядовий законопроект №4608.
А днями на прес-конференції за підсумками року діяльності уряду Володимир Гройсман анонсував пенсійну реформу. За його словами, плановані зміни охоплять 5 мільйонів 620 тисяч українських пенсіонерів. Серед них приблизно 1 мільйону 308 тисячам пенсії підвищать на суму до 200 гривень, 1 мільйону 208 тисяч – від 200 до 500 гривень, майже двом мільйонам – від 500 до 1 тисячі гривень, а більш ніж мільйону українських громадян підвищать пенсії на суму від 1 тисячі гривень на місяць.
Зараз в Україні 12 мільйонів пенсіонерів, а єдиний соціальний внесок регулярно платять близько 10 мільйонів працюючих, включаючи самозайнятих осіб та фізичних осіб – підприємців. Притому що пенсіонери з повним стажем повинні отримувати не менше 1247 гривень, внески сплачуються переважно мінімальні (704 гривні). У той же час близько половини пенсіонерів отримує приблизно по півтори тисячі в місяць, а трохи більше трьох мільйонів – від півтори до двох тисяч.
Невідомо, чого чекати незабаром, коли пенсійного віку досягне нині працююче покоління, а працездатного – нечисленне покоління, народжене в кінці 1990-х – початку 2000-х. Володимир Гройсман швидше натякнув, але все ж не відкрив суть пенсійної реформи та джерела покриття витрат на неї, але в черговий раз запевнив у тому, що вона не передбачає підвищення пенсійного віку.
Якщо мова йде про чергову зміну параметрів діючої системи солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, згідно з якою нараховуються пенсії по трудовому та страхового стажу (а основні параметри – це мінімальна пенсія, правила її індексації та пільги), то не секрет, що вони змінюються разом з кожною зміною влади.
Будь -, дво - або трирівневу (третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, тобто накопичувальна система добровільного недержавного пенсійного страхування) система не зможе працювати, якщо нікому буде створювати інвестиційний дохід, або просто працювати.
У масштабах держави потрібні чималі гроші. Хоча, щоб пенсіонери дійсно відчули підвищення рівня свого життя в умовах її невпинного подорожчання, анонсовані Гройсманом суми – це все одно копійки.
У молодості, так і в середньому віці здається, що пенсія десь далеко, і навіть найпесимістичніші прогнози, що стосуються перспектив країни і надійності державної пенсійної системи, не надто лякають. Переважна більшість не сумнівається, що, досягнувши пенсійного віку, продовжить працювати. Ось і всі плани.
На практиці виходить не зовсім так. Я вже мовчу, що далеко не всі доживають до похилого віку (за офіційною статистикою, до пенсії доживають 85 відсотків жінок і близько 67 відсотків чоловіків), але у більшості громадян з виходом на пенсію просто пропадає бажання продовжувати працювати. Тим більше, якщо ринок праці може запропонувати тільки вакансії, які найчастіше не відповідають кваліфікації та амбіціям досвідчених працівників.
Залишається за традицією сподіватися на допомогу дітей і власні накопичення, які в більшості випадків виявляються надто мізерним, щоб забезпечити гідну старість. Мало хто відкладає саме на життя на пенсії. Зазвичай протягом трудового життя збирають на великі придбання машини, дачі, квартири.
Про старості намагаються не думати і якщо, зрештою, і починають цілеспрямовано відкладати, то ближче до пенсії. Чи не відкладають ніколи. Тому що невідомо, що буде в країні через рік або навіть місяць. Найчастіше до виходу на пенсію у звичайних громадян залишаються накопичення, які дозволять протриматися в кращому випадку кілька років.
Так, ще можна здавати в оренду житло – деякі пенсіонери-городяни виживають за рахунок цього. Так само, як жителі сіл – за рахунок городів.
Українці морально готові до мізерних пенсій. Держава не одне покоління привчало до того, що нічому вірити і ні на що покладатися не можна. І краще не замислюватися ні про що довгостроковому, навіть про планування власної старості.
"Якось то воно буде!" – так визначив одну з головних рис вигаданого ним симпатичного народу "чухраїнці" чудовий український письменник-сатирик, в'язень сталінських концтаборів Остап Вишня.
Сергій Петрик
публіцист
Решта новин