Політика - Думки

Від Мао Цзедуна до Сі Цзіньпіна

З моменту заснування сучасної Китайської Народної Республіки в 1949 році цей азійський гігант завжди симпатизував палестинцям.

Його засновник Мао Цзедун дивився на Ізраїль так само, як і на Тайвань: як на базу західного імперіалізму, створену для того, щоб тримати під контролем потенційних критиків міжнародного порядку, нав’язаного Вашингтоном.

Антизахідний і антиколоніальний наратив цього нового Китаю "у стражданнях палестинців побачив власний досвід", заявив BBC Mundo Ахмед Абуду, дослідник Chatham House.

Однак підтримка не обмежилася риторикою. Мао, який підтримував визвольні рухи по всьому світу, надсилав зброю Організації визволення Палестини (ОВП) і мав великий вплив на її ідеологію.

Однак зовнішня політика Китаю змінилася з приходом до влади Ден Сяопіна в 1978 році та його гаслом "збагачуватися - це чудово".

Щоб реалізувати своє бачення соціалістичної ринкової економіки, Китаю довелося провести реформи та відкритися світові, і для цього він мав перейти від ідеології до прагматизму. Замість підтримки недержавних утворень, Китай був зацікавлений у розширенні своїх дипломатичних відносин із великими та середніми державами світу.

Прихід Сі Цзіньпіна на посаду президента в 2012 році змінив ситуацію, каже Абуду.

Сі знову вводить у свою зовнішню політику ідеологічний компонент, але завжди для того, щоб це служило практичним інтересам Китаю.

І ізраїльсько-палестинський конфлікт ідеально втілює цей підхід.

Від Сталіна до Володимира Путіна

Відносини Росії з палестинцями починаються трохи інакше.

Коли в 1948 році Ізраїль проголосив свою незалежність, Радянський Союз під керівництвом Йосипа Сталіна був однією з перших країн, яка її визнала.

"Тоді здавалося, що Ізраїль був соціалістично налаштованим, тоді як усі сусідні країни все ще були європейськими колоніями", - каже BBC Mundo Марк Кац, почесний професор уряду та політики Університету Джорджа Мейсона.

Однак Ізраїль не став соціалістичною країною, і в середині 1950-х колишній радянський лідер Микита Хрущов приєднався до підтримки арабського націоналізму.

"Палестинська справа була дуже корисною для Москви, оскільки в той час як США підтримували Ізраїль, і той факт, що Радянський Союз підтримував палестинців, робив їх більш популярними серед арабських країн", - каже професор Кац.

Але якщо для багатьох арабів підтримка палестинців була принциповою, для Москви це було просто питанням зручності.

"Вони не збиралися підтримувати їх такою мірою, щоб це призвело до ризику конфлікту, зокрема зі США, і вони ніколи не були антиізраїльськими", - додає Кац.

З розпадом Радянського Союзу вороже ставлення Росії до Ізраїлю почало пом’якшуватися, і заборону російським євреям емігрувати до цієї країни скасували.

До того часу, як Володимир Путін став президентом Росії в 2000 році, більше мільйона ізраїльтян мали певну радянську спадщину, і багато з них розмовляли російською.

Відтоді Кремль намагався знайти баланс між своїми стосунками з Ізраїлем і підтримкою палестинців, але останнім часом його відносини з ізраїльським урядом охолонули.

Особливо після 7 жовтня минулого року, коли ХАМАС здійснив несподіваний напад на Ізраїль, убивши понад 1 200 людей і взявши в заручники ще 251, а Ізраїль відповів війною у Газі, в результаті якої загинули понад 40 000 палестинців.

Альтернативний світовий порядок

Китай став найбільшим у світі імпортером нафти, причому приблизно половина його закупівель надходить із країн Близького Сходу та Перської затоки.

Чи означає це, що його посередництво в ізраїльсько-палестинському конфлікті пов’язане з економічними інтересами? За словами Ахмеда Абуду, наукового співробітника Chatham House, відповідь - ні.

"Багато арабських країн нормалізували свої відносини з Ізраїлем, а ті, які ще не зробили цього, наприклад Саудівська Аравія, готові зробити це, коли осяде пил після війни в Газі. Китай це зрозумів і не пов’язує ці дві проблеми", - каже він.

Іншими словами, ніхто не збирається припиняти продавати нафту Китаю через його позицію щодо конфлікту.

Мотивація Китаю може бути більше пов’язана з його суперництвом із США та іміджем, який він хоче створити на міжнародному рівні, враховуючи його нову позицію великої світової держави.

"Китай хоче, щоб його сприймали як розумну та відповідальну велику державу, яка зацікавлена ​​в посередництві та розбудові миру", - каже Абуду.

Він також стверджує, що Пекін прагне "просунути погляд на світовий порядок, альтернативний погляду Сполучених Штатів", особливо на Глобальному півдні, де більшість країн підтримують палестинців.

"Китай не має жодного уявлення, як об’єднати палестинців або як вирішити заплутаний конфлікт між палестинцями та ізраїльтянами. І він не має жодних серйозних інтересів, пов’язаних із вирішенням цього конфлікту", – каже Абуду.

Відволікання уваги від України

Для Росії конфлікт між ХАМАС та Ізраїлем був дуже корисним для відволікання уваги від війни в Україні, каже професор Кац.

Крім того, що війна в Європі значною мірою була витіснена з новин після 7 жовтня, частина збройової допомоги, яку союзники України, особливо США, надсилали Києву, була перенаправлена ​​до Ізраїлю.

"Кремль вважає, що Захід застосовує подвійні стандарти, коли звинувачує Росію в окупації України, зберігаючи мовчання про те, що Ізраїль робить з Палестиною", - каже професор Кац.

Ахмед Абуду з Chatham House вважає, що посередницька роль Росії покликана допомогти їй "вийти з холодної міжнародної ізоляції", у якій вона опинилася після вторгнення в Україну.

"І, схоже, у країнах Перської затоки є партнери, які прагнуть цього і хочуть продовжувати вести бізнес з Росією", - каже Абуду.

ХАМАС, який захопив контроль над Газою в 2007 році, ніколи не був улюбленим палестинським партнером Росії через його ісламістську ідеологію, але це не завадило Росії співпрацювати з угрупованням і навіть використовувати переваги їхніх відносин.

Професор Кац каже, що частково стимулом Путіна налагодити відносини з ХАМАС було "переконатися, що він не підтримує джихадистські групи всередині Росії, особливо в Чечні".

Стратегія окупилася. Коли Росія вторглася в Грузію в 2008 році, "і ХАМАС, і Хезболла підтримували російську позицію щодо Грузії. Не те щоб це мало значення, але вони ніколи не займалися справою мусульман всередині Росії", – додає професор Кац.

Однак експерти вважають, що попри підтримку зв'язків з ХАМАС, Кремль, схоже, не надсилав угрупованню жодної зброї. Однією з причин цього є те, що Москва не хотіла б ризикувати тим, що Ізраїль вчинить так само з Україною, вважають дослідники.

Пекін і Москва: різні стратегії

Хоча деякі з їхніх цілей можуть збігатися, зокрема щодо підриву впливу США на Близькому Сході та глобальному півдні, але Китай і Росія мають дуже різні методи.

По-перше, Росія брала участь у військових діях в регіоні, зокрема у сирійській війні – чого Китай не має наміру робити.

Тоді як Китай прагне зберегти регіональний порядок на Близькому Сході, вносячи деякі корективи відповідно до своїх інтересів, Росія хоче "повністю його підірвати та реструктурувати таким чином, щоб це було вигідно інтересам Росії", каже Абуду.

Він додає, що Пекін хотів би, щоб конфлікт був вирішений шляхом створення палестинської держави, на яку Китай мав би найбільший вплив.

Проте Кремль розігрує інші карти. Москва насправді не хоче вирішити конфлікт між Ізраїлем і палестинцями, а радше вдає, що шукає рішення, пояснює пан Абуду.

"Якби його вирішили, жодна сторона [ізраїльтяни та палестинці] ні для чого не потребувала б Росії. Вони обидві працюватимуть над економічним розвитком, і для цього їм доведеться звернутися або до Заходу, або до Китаю, або до обох", - вважає він.

"Росія виграє від нестабільності, але не від надмірної нестабільності, – додає професор Кац. - Вони хочуть, щоб каструля кипіла, але не переливалася".

Паула Росас, BBC Mundo