Борис Колесніков: "У проекті нової Конституції два головних моменти: децентралізація влади і створення парламентської республіки"— Борисе Вікторовичу, вчора Україна відзначила День Конституції. Відомо, що ви і ваші колеги пропонуєте прийняти новий Основний Закон країни.
Розкажіть про це детальніше.
— Нашій Конституції всього 21 рік. Термін невеликий, але в Україні відбулися величезні зміни. І сама Конституція 1996 року і зміни 2004 року, на наш погляд, не дають країні ефективно розвиватися. Згадані зміни 2004 року призвели до дуалізму влади в країні. Це, в свою чергу, спричинило за собою те, що якщо президент і прем'єр в коаліції, але не члени однієї партії, замість конструктивного діалогу починається протистояння. На жаль, наша команда, ні нинішня тут нічого кардинально не змінили.
Що нас спонукало взятися за свій варіант Основного Закону? Це два головних моменти: децентралізація влади і створення в Україні парламентської республіки (але з більш ефективним, ніж нинішній, парламентом).
Про децентралізації: всі 25 суб'єктів в країні повинні мати рівні права (реінтеграція Донбасу в Україну — це окрема тема, надання йому окремого статусу може бути, але лише як тимчасовий захід). Оборона країни, національна безпека й зовнішня політика, звичайно, залишаються за центральною владою, так прийнято у всьому світі. Не може бути ніяких місцевих "збройних сил" або посольств окремих областей в окремих країнах. Інакше це буде посміховисько... Все інше повинно бути віддано на місця, де і відбувається все життя.
Одну з таких програм, до речі, ми зараз вже використовуємо в Опозиційному уряді. Так що потрібно, скажімо, 25 грамотних управлінців в центрі, які навчать кілька десятків фахівців у кожній області. І за півроку реально можна перейти на віртуальне управління навіть такою величезною країною, як наша. Тоді можна відмовитися від багатомільярдних витрат на утримання влади. З одного боку, це відхід від бюрократії, яка заважає і бізнесу, і просто громадянам при оформленні, припустимо, пенсії тощо З іншого — зекономлені кошти можна направити на допомогу тим, хто дійсно потребує.
Про парламентській республіці: в нижню палату ВР обираються 150 депутатів виключно за партійними відкритими списками. Їх потрібно опублікувати за рахунок партій і розіслати кожному виборцю, нехай вибирає. А прив'язка цих списків до округах, на наш погляд, просто маскування, по суті, це та ж "мажоритарка". У верхню палату — обираються "сенатори", по одній людині від мільйона виборців, оскільки у нас унітарна країна і ми не можемо це робити по областях. Ось і буде все в парламенті 185 депутатів.
Я б ще ввів такий закон на найближчі 10 років: перемогла на виборах партія одержує відразу 50% плюс один мандат, інші діляться пропорційно до набраних партіями голосів. Це позбавляє від корупції на найвищому рівні. Бо, інакше, коли починає формуватися коаліція, неминуче відбуваються якісь торги. Не хочу нікого звинувачувати, так було завжди. А перемогла партія повинна відповідати за результат, вона ризикує більше всіх, тому і треба їй дати можливість чинити так, як вважає за потрібне: або формувати коаліцію, або діяти самостійно. Роль опозиції повинна бути прописана конституційно, щоб ніякий президент, прем'єр або парламент не міг це становище змінити.
В такій республіці, де парламент призначає прем'єра, власне, керуючого країною, президент буде носити в основному лише церемоніальні функції і, відповідно, обиратися в парламенті. Він не буде керувати обороною або зовнішньою політикою, але зможе, в разі потреби, розпустити парламент.
Оскільки наше суспільство зараз не сприймає федеративний устрій країни (хоча найбагатші країни світу, США та ФРН, як раз федерації), ми будемо залишатися унітарною державою. Як приклад, можна взяти політичний устрій Італії. Є унітарна країна і є найпотужніша місцеве самоврядування.
Що є мірило успішності країни? Не якісь абстрактні цифри, я вважаю. Ось за американським паспортом стоїть черга у всьому світі. Якщо років через 15-20 така ж черга буде за нашим паспортом, значить, Україна стала успішною країною.
— Наскільки реально прийняття такої Конституції, про яку ви говорите, у наших нинішніх умовах?
— Скажу так: всі країни, які опинялися в ситуації, подібній до нашої, або вирішувалися на радикальні зміни, які закінчували повним дефолтом. У президента сьогодні є і влада, і можливості зібрати всі конструктивні сили, висунути нову Конституцію і переконати парламент прийняти. Якщо парламент на це не піде, що ж, у президента найбільша фракція у ВР, він може розпустити нинішній склад парламенту і винести питання про Конституції на всенародний референдум. Власне, обговорити Основний Закон всенародно потрібно в будь-якому випадку.
Переговори з владою про нової Конституції носять млявий характер, але ми вважаємо, що її прийняття — єдиний вихід із ситуації в Україні ситуації.
— Який вихід з конфлікту на Донбасі ви бачите? Мінські угоди або щось інше?
— Якщо говорити про Мінські угоди, то там є одне "але". Немає чіткої, зрозумілої, якщо хочете, погодинної дорожньої карти. Коли наступна дія настає при повному виконанні попереднього. Наприклад: отримали контрольовану Україною кордон з РФ на Донбасі — протягом 10 днів провели там вибори. І так далі. Відомо, що є люди, з усіх сторін, що наживаються на те, що діється в регіоні. Я не вірю, що це може бути вигідно президенту чи прем'єру, тому саме вони повинні бути якорем беззаперечного виконання Мінських угод. Але, повторю, при наявності чіткої дорожньої карти, за участю міжнародних посередників. Без таких дій, я глибоко переконаний, у нас не буде єдиної країни, до чого ми всі прагнемо.
— Нещодавно екс-президент Леонід Кучма різко негативно відгукнувся про стан економіки країни. Ви з цим згодні?
— Так, я згоден з Леонідом Даниловичем — все погано. І вже нікого не цікавить, хто винен. Головне питання — що робити? Є світові догми залучення інвестицій. Це, насамперед, верховенство права. І безумовна повага до приватної власності, від маленької квартири до мегазаводов. Прийдуть інвестиції, буде можливе зростання продуктивності праці і, відповідно, зростання доходів населення. Ось приклад Польщі. 39 мільйонів поляків створюють ВВП майже в 600 мільярдів доларів. А 40 з невеликим мільйонів українців створюють лише 80 мільярдів доларів ВВП. Це треба міняти терміново, гадаю, у влади є всі можливості, щоб зробити Україну привабливою інвестиційної майданчиком у Східній Європі. А там можна говорити і про усьому світі...
— Зрозуміло, що потрібні інвестиції. А що стосується позикових грошей, як, по-вашому, варто їх залучати? Та ще з виконанням ряду умов від того ж МВФ та інших міжнародних інституцій...
— Я був учасником багатьох переговорів з МВФ і зі Світовим банком, з іншими поважними інституціями. І я б не сказав, що хтось з них висуває до України жорсткі вимоги. Всі світові кредитори кажуть нам: або підвищіть доходи, або знизьте витрати. А краще і те, і інше. Коротше, збалансуйте бюджет. А для того, щоб економіка працювала, ми пропонуємо вам ось це, це і це... Ви ж вибирайте самі, що вам підходить. Взагалі, не можна займати нескінченно, адже доведеться віддавати. Тому я проти нескінченного співпраці з світовими кредиторами. Тут треба розділяти позики. Якщо гроші вкладаються в розвиток економіки країни, можливість всім українцям заробити, це розумний позику. Але просто проїдати позикові гроші не можна.
— І все ж, одним з наших вимог кредиторів залишається питання продажу сільськогосподарських угідь. Ви за чи проти?
— Я — за ринок землі. Але хотів би, щоб всі українці, власники паїв, отримали максимум коштів від їх продажу. Тому, вважаю, потрібно законодавчо затвердити мінімальну орендну плату за землю. Причому зробити її помісячно, як при здачі в оренду, скажімо, квартири. І запровадити п'ятирічний мораторій на продаж землі, з уже згаданої щомісячною орендною платою за гектар.
Сьогодні при довгостроковій оренді плата за гектар становить 500-700 доларів. І за такою ціною її хочуть купити ті, хто виступає за негайне введення ринку землі. А потім, нічого не вкладаючи, через кілька років продати, скажімо, за 2000-2500 доларів, потроївши капітал. Але це призведе до остаточного зубожіння українського села. Тому ми і пропонуємо згаданий мораторій. А потім, коли вартість землі буде вже ринковою, кожен господар може або продати пай за гідні гроші, або отримувати щомісячну оренду (закріплену законом), скажімо, 100 доларів за гектар на рік.
— Колись говорилося, що до нинішнього часу зарплата українців може досягти 1000 доларів в місяць. На жаль, так не сталося. А станеться?
— Впевнений в цьому. Але справа не в абстрактній сумі. Головний показник успіху — це чек на вартість життя громадянина країни. Якщо у наших співгромадян сягає 57 відсотків доходів на їжу, 30 на "комуналку", то просто на життя, відпочинок, освіту майже нічого не залишається, треба позичати. А що тоді говорити про пенсіонерів? За світовими мірками, вони повинні отримувати приблизно 50% від середньої заробітної плати. Але в наших умовах їм навіть на їжу не вистачить... А за рахунок чого у нас може зрости зарплата? Адже навіть до війни продуктивність праці в Україні становила 19% від американської. Головна проблема — відсутність основних фондів, що дозволяють виробляти на одного працюючого продукції від 100 тисяч доларів і вище. А щоб збудувати надсучасні підприємства, потрібні інвестиції. І ми повертаємося до того, про що вже говорили.
— Раз вже ми торкнулися питання про пенсіонерів, розкажіть про ваше ставлення до проведеної пенсійної реформи.
— Я не бачу в ній головного відповіді: яким чином буде забезпечена пенсія, що дорівнює половині середньої зарплати? Має бути 18-20 мільйонів працюючих при відрахуванні роботодавцем до Пенсійного фонду 28 відсотків від зарплати за кожного працюючого. А поки цього немає, я не бачу сенсу в підвищення віку виходу на пенсію та інших змінах, запропонованих владою.
— Ще одна реформа на слуху — медична. Як би ви перетворили цю найважливішу галузь?
— У 2012 році на прохання уряду Фонд Ріната Ахметова "Розвиток України" запросив і оплатив консультантів світового рівня. Так ось: медицину, образно, можна представити як рівносторонній трикутник. В одному кутку пацієнти, в іншому — лікувальні установи, а вершина — фінансовий центр. Пацієнт за допомогою йде в лікарню, та виставляє рахунок финцентру. А як його наповнювати? Очевидно, що за пенсіонерів, які не можуть оплатити страховку, повинен внести гроші держава. Ті, хто працює на державу, повинні мати спочатку соцпакет, куди входить і медстраховка. А як бути з самим серйозним сегментом — працівниками бізнесу? Я вважаю, що держава має протягнути бізнесу дружню руку допомоги і зробити таку модель на 5 років. Перший рік — роботодавець сплачує 20% вартості медстраховки, держава — 80%. Другий рік — 40 на 60 і так далі. У підсумку через 5 років всі виплати ляжуть на плечі роботодавця. Але ці витрати можна відносити до валових, тим самим зменшуючи базу оподаткування.
А як створити нові госпітальні мережі? І тут у влади, в тому числі місцевої, є маса важелів. Скажімо, земля під клініки виділяється безкоштовно, податок на землю не береться 20 років, а податок на прибуток медустанови не платять 10 років... А держава буде вливати в госпітальні мережі (крім приватних, зрозуміло) необхідне обладнання і взагалі створювати інфраструктуру державної медицини. Але тільки всі ці пільги треба давати не вибірково, а всьому сектору медицини. Там, де пільги вибіркові, там починається корупція... А якщо хабар не за що дати, то й корупції немає.
— Давайте трохи відійдемо від політики і макроекономіки. Ніж з зробленого за минулі роки ви пишаєтеся найбільше? Стадіонами чи, може, поїздами Hyundai, про яких, до речі, було сказано чимало критичних слів? І що, може бути, ставило вас в глухий кут, хоча б на час?
— Коли я вперше приїхав на стадіон "Олімпійський" на початку березня 2010 року, чесно, думав, що ми це споруда ніколи не побудуємо... Я вмію будувати нові речі, швидко і якісно. А ось реконструкція — це складніше... Але вже до ранку у нас склався план, як усе зробити. І 40 тисяч фахівців разом з півмільйоном суміжників вчасно все побудували. Це невеликий успіх, але він наш, український. Яка була атмосфера тоді, під час чемпіонату Євро-2012! Подібної не було ні до, ні після. І хотілося б жити в такій атмосфері постійно.
А чим пишаюся? Аеропортами, теж побудованими або реконструйованими до Євро-2012. Адже на момент початку підготовки до турніру в Україні не було жодного аеропорту (включаючи "Бориспіль") в західному розумінні цього слова. І привести наші аеропорти, в тому числі приватні, порядок коштувало, прямо скажу, нелюдських зусиль.
Особливо важко було з львівським стадіоном. Адже там були, по суті, одні кілочки... В УЄФА є градація об'єктів за ступенем їх готовності до ігор: червоний, жовтий, зелений колір. Так от для львівського стадіону ці кольори не підійшли взагалі, його "пофарбували в чорний... І запропонували всі ігри зі Львова перенести на інші стадіони. Але ми не погодилися і спільними зусиллями все ж побудували і здали вчасно стадіон.
Що стосується поїздів Hyundai, то я вислухав про них, дійсно, масу критики. Однак треба пам'ятати, що ця корпорація — єдина в світі, яка взялася за 15-17 місяців побудувати поїзда для широкої колії (для порівняння, проект Сіменс-Сапсан зайняв у Росії 5 років). А на впровадження їх в Україні у мене взагалі було 5 тижнів! У середині квітня прийшли поїзда в Одесу, а на 27 травня по всьому світу в інтернеті вже продавали квитки на їхні рейси. Причому за 20-25 доларів на 700 км, в той час як на Заході це коштує в 5-7 разів дорожче.
Так, спочатку були конструктивні недоліки, пов'язані з нашими погодними умовами зими. Але в основному це була все ж інформаційна атака, галас, причому з боку деяких наших однопартійців, які займають високі пости. Але, що цікаво, варто було мені піти з Кабміну в парламент, як поїзди перестали ламатися...
За реальні проблеми я в свій час вибачився перед усіма пасажирами. Але потяги ходять шостий рік і приносять людям незаперечну користь.— Традиційне запитання в кінці інтерв'ю: ваше хобі сьогодні?
— Хобі у мене не змінюється багато років. Це футбол і хокей. З футбольним клубом "Шахтар" я з дитинства, з 1971 по 1992 рік не пропустив жодного їхнього домашнього матчу. А перший мій виїзд був у 1978 році на фінал Кубка СРСР між "Шахтарем" і "Динамо" (Київ). Я був в 9-му класі, але пам'ятаю той матч досі... з дитинства люблю хокей. Ви знаєте, що нині очолюю хокейний клуб "Донбас", який домігся, на мій погляд, вельми вражаючих, в тому числі міжнародних, успіхів. А всередині країни, починаючи з 2010 року, ми виграли п'ять чемпіонатів України.
Решта новин