Більшу частину вимог протестувальників влада демонстративно проігнорувала. А серед самих організаторів акції стався розкол. До п'ятниці перед Радою залишилися лише прихильники Саакашвілі і кілька депутатів.
Інші політсили вирішили домагатися своїх цілей "іншими методами". У теж час, ці події, безумовно, стали важливим явищем в українському політичному житті.
Країна спостерігала за акціями з першого дня і зараз підводить їх перші попередні (акції ще не закінчені) підсумки.
1. Влада ніхто не хоче захищати. Сотня інша міцних хлопців за підтримки не дуже велелюдного мітингу змогла легко розбити наметове містечко під Радою (захопивши заодно проїжджу частину вулиці Грушевського) незважаючи на величезне військо з бійців Нацгвардії і поліції, яку стягнули влади в центр Києва. І це навряд чи було хитрим планом керівництва МВС. Останнім часом спостерігається системне небажання правоохоронних структур застосовувати силу проти масових акцій. Останній раз ми це бачили під час прориву кордону Міхо і його командою. У зв'язку з цим можна припустити, що якби "міцних хлопців" було б не сотні, а тисячі, а протестувальників 10 000 і більше, то вони були б в змозі захопити всі держустанови в урядовому кварталі і навряд чи б хтось зміг їх зупинити. І це знання, мабуть, є головним підсумком МихоМайдана на даний момент.
2. Втім, не меншою мірою, ніж влада, "паперовими тиграми" (використовуючи відоме визначення Мао Цзедуна) можна назвати і лідерів самого протесту. Готуватися до них більше місяця. Широко анонсувати. Задіяти відомі медійні фігури - Михайла Саакашвілі, Найєма, Лещенко, Семенченко та інших. Отримати чималу фінансову підтримку від незадоволених владою бізнесменів. І в підсумку зібрати всього лише пару-трійку тисяч людей на піку - це організаційний і політичний провал. Якби не наметове містечко, то акція взагалі пройшла б непоміченою. Чому так сталося - окреме питання. Зіграли свою роль і незрозумілі вимоги (але про них докладніше нижче). І наявність великої кількості "кротів" Банкової і Авакова серед організаторів акції, які почали її "зливати" ще до початку. Важливо було й те, що "обличчям" протесту відразу став Михайло Саакашвілі. Та інші лідери і партії - Тимошенко, Самодопомога, Нацкорпус, Свобода, не захотіли тягати для нього каштани з вогню. Тому їх участь, ще до офіційного виходу з акцій протесту 19 жовтня, було чисто формальним (та ж Юлія Тимошенко взагалі обережно ставиться до акцій протесту, вважаючи, мабуть, що, володіючи найвищим рейтингом, може просто перемогти на виборах і без допомоги вулиці, яку вона, до речі, не контролює). А популярності, політичної ваги і організаційних можливостей і здібностей одного Міхо виявилося явно недостатньо для того, щоб організувати масштабний протест. Мабуть, для нього потрібні все-таки інші лідери. Або Саакашвілі повинен стрибнути "вище голови" і зібрати народ.
3. Крім лідерів явна проблема в опозиції була з вимогами. Депутатська недоторканність - тема хоч і популярна в народі (де вона сприймається як аналог гасла столітньої давності "бий буржуїв"), але в числі проблем українці її аж ніяк не ставлять на перше місце. Тим більше, що сама по собі користь від цієї ідеї більш ніж сумнівна, з урахуванням того, що будь-яка українська влада активно використовує кримінальні справи як фактор тиску на своїх опонентів. Антикорупційний суд - також не та "фішка", яка може запалити народ. Українці в принципі не довіряють будь-яким інститутам влади - включаючи і суди, і антикорупційні органи. Тому створення ще одного подібного інституту припливу ентузіазму не викликає. Що стосується скасування мажоритарки - це правильна міра, але для людей також малозрозуміла. Більш зрозумілі були б вимоги дострокових виборів президента і парламенту (разом із зміною виборчої системи). По суті - це саме те, про що і говорили постійно і лідери протесту з трибун, і рядові учасники. Але, чомусь, ці прості і ясні вимоги винесено не було. Ймовірно організатори акцій намагалися бути максимально конструктивними - мовляв, висуваємо вимоги, під які сам президент і парламентська більшість підписалися. Ну а якщо вони не погодяться - тоді вже інша розмова. Але в підсумку, протест виявився дезорієнтований незрозумілими гаслами.
Також дуже потужний потенціал має соціальний протест. Зокрема - скасування антисоціальних медичної та пенсійної реформ, зниження комунальних тарифів. Причому для цього можна було б використовувати і мобілізаційний потенціал профспілок (попередньо витягнувши їх ватажків з під паралізуючого вплив влади). Але в такому разі акцій повинні бути зовсім інші лідери. Тому що організатори мітингу 17 жовтня як раз і є найпалкішими прихильниками цих реформ.
4. Якщо на застосування "активної сили" влада явно не здатні, то "силу пасивну" вони щосили використовують у форматі "Януковичу і не снилося". Проти учасників акцій і організаторів на місцях порушуються кримінальні справи, блокується виїзд людей, по всіх найбільших телеканалах дана установка блокувати будь-яку позитивну інформацію про акції протесту. Замість цього запущена наймасштабніша пропагандистська кампанія, яка малює учасників протестів як натовп жахливих орків, які на гроші Кремля увірвалися в центр Києва для дестабілізації обстановки в державі. Ступінь інформаційної блокади та інформаційної агресії проти протестувальників не йде ні в яке порівняння з тим, що було в часи Януковича. З іншого боку, ця ситуація могла б швидко для влади погіршитися, якщо б власники телеканалів змінили свою позицію. Але вони поки не вважають, що вже настав "час Ч", щоб розгортати свої информорудия в бік Банкової. Також заблокувати можливості застосування владою "пасивної сили" могла б різко негативна позиція Заходу, який в ході нинішніх акцій зайняла в цілому нейтральну позицію.
5. Чим би не закінчилися нинішні акції, вони вже внесли свій серйозний внесок у політичну десакрализацию правлячої верхівки, включаючи президента Порошенко. Фрази типу "винести козла" стали вже мемом. Причому хто "козел" - всім зрозуміло. Ці напрацювання можуть бути використані як в ході майбутніх акцій, так і для передвиборної кампанії.
В цілому по МихоМайдану важко судити про ступінь протестного потенціалу українського суспільства. Судячи з настрою влади, вони сприймають мітинги під Радою як провальні, дуже задоволені цим і тому навряд чи щось будуть міняти свою політику (хіба що в бік подальшого посилення).
Хоча, насправді, нинішні акції показали, що якщо раптом з'явиться якийсь сильний емоційний привід, який виведе на вулицю не сотні, а тисячі або десятки тисяч людей, то владі буде важко утримати ситуацію під контролем.
Зрештою, Майдану також передували не дуже численні акції протесту, які тодішні господарі Банкової теж вважають провальними.
Решта новин