Девід Холперт вважається одним із найуспішніших інвесторів, які працювали в Україні. З 1989 по 2011 рік він вів активний аграрний бізнес, з якого вчасно вийшов у «готівку». Так само вдало в квітні 2014 року він продав невеликий банк «Контракт». Кошти, виручені від продажу активів, Холперт планує реінвестувати в український бізнес, і насамперед – в аграрний, з яким добре знайомий. Він називає суму, яку разом з партнерами може вкласти в Україну: «сотні мільйонів доларів і більше».
Сьогодні Девід Холперт володіє міноритарною часткою в банку «Платинум», який входить у ТОП-20 установ по депозитах населення – до 1 березня 2015 року цьому банку українці довірили понад 5,3 млрд гривень. Холперт планує розширювати вплив «Платинуму» на корпоративний сегмент, у тому числі запускаючи торгове фінансування. Про свій досвід інвестицій в українські активи, перспективи місцевої банківської системи та аграрного ринку Девід Холперт розповів у розмові з Forbes.
– Як ви оцінюєте інвестиційний клімат в Україні – зараз і в перспективі?
– Україна переживає дуже важкий період. Ми не могли передбачити конфлікт, який хвилює нас усіх – не має значення, хто з нас на якому рівні суспільства перебуває. Незрозуміло, як довго ми будемо знаходитися в цьому періоді, і коли ситуація може налагодитися.
Хотілося б вірити, що єдиним виходом для всіх є мир. Мир, котрий важливий для обох сторін. За збігом, зараз приїхав на кілька днів до Москви, і відчуваю, що люди тут хвилюються так само, як і люди в Україні.
Щоб ситуація стала кращою і з'явився процес, який поверне нас до миру, ми повинні намацати дно. Це історична закономірність. Ми, на жаль, зайшли в такий процес, що ніхто не знає, як з нього вийти. Але я вірю, що вихід тільки один: мир. Тому що обидві сторони залежні одна від одної, не кажучи про те, що обидві сторони мають спільну історію Радянського Союзу.
За моїми відчуттями, ситуація вже близька до дна. Але сказати, що дно вже намацали, і що ми вже піднімаємося – не можна.
– Наскільки сьогодні сприятливий час, щоб скуповувати активи за вигідною для покупця ціною?
– Практика показує, що будь-яке придбання активів повинно мати економічну доцільність. І цей підхід є однією з причин, через які я продовжую вірити в Україну. Сьогодні ми перебуваємо на тій стадії, коли продатися готові всі, аби лиш хороший покупець трапився.
Якщо інвестор має достатньо досвіду для розуміння існуючого ризику, то сьогодні дуже сприятливий час для того, щоб зайти в бізнес в Україні. Я особисто разом з інвесторами з усього світу дивлюся на активи, які нас цікавлять. За великим рахунком, єдине, що заважає нам укладати угоди, – це нестабільна політична ситуація в країні. Щойно ми, інвестори, зрозуміємо, що війна закінчилася – ви побачите в Україні безліч цікавих ситуацій, тому що час буде прекрасним для того, щоб зайти і зайняти серйозну нішу в будь-якому бізнесі – від банкінгу і до сільського господарства.
– Які ще галузі можуть бути цікавими?
– Сільське господарство я зачепив, тому що в цьому бізнесі я перебував останні 16 років, до аграрного бізнесу я працював у фінансовому бізнесі – з 1980-го по 1996-й. А з 1996 по 2012 рік займався аграрним і переробним експортним бізнесом в аграрній сфері. І сьогодні аграрний бізнес може стати локомотивом розвитку України.
Щоб вийти з тієї економічної ситуації, в яку потрапила Україна, історично потрібно знайти якийсь локомотив. І в Бразилії, і в Туреччині, і в інших країнах, які пережили серйозні кризи, були якісь іскри, які надихнули майбутній розвиток економіки. В Україні, звичайно, таким надихаючим фактором стане аграрний бізнес, якщо уряд і особливо податкові органи нормально ставитимуться до цієї галузі, щоб дати можливість аграріям правильно цей бізнес використовувати.
Україна була годувальницею всієї Європи. Цей фактор ми брали до уваги, коли в тому числі я особисто й інші бізнесмени намагалися залучити інвестиції в регіон Чорного моря і створити в ньому торгову біржу. Одна з таких лідируючих і диверсифікованих торгових бірж, CME (Chicago Mercantile exchange), знаходиться в місті, в якому я живу – в Чикаго. Перевага біржі в тому, що ціна товару не контролюється державою, а в режимі реального часу визначається всіма учасниками торгів.
Також Україна славиться тим, що в країні багато високоосвічених людей, які досягли успіхів у програмуванні. Молоді хлопці, що займаються програмуванням, сьогодні створюють одну з успішних експортних галузей в Україні. Їх продукт використовується в багатьох глобальних компаніях. І якщо правильно підійти до цього, є можливість створити аналог Силіконової долини в Україні.
– Ви робите дуже оптимістичний прогноз. Та все ж – у вас багато років був аграрний бізнес в Україні, але ви з нього вийшли...
– Ми вийшли з аграрного бізнесу не тільки в Україні, ми продали активи групи у всіх країнах через персональні причини моїх партнерів. Вони, володіючи контрольним пакетом в WJ Group, добившись хороших результатів, вирішили продати бізнес, і прийняли вірне рішення (з 1989 року WJ Group займалася зерноторгівлею на території Російської федерації й України. Цю компанію Холперт заснував разом із трьома вихідцями із західноукраїнського регіону: Михайлом Берковським, Юрієм Друккером і Йосипом Вайсом. У 2011 році WJ Ukraine Limited поглинули російські інвестори. – Forbes).
– У що ви реінвестували гроші, отримані від продажу аграрного бізнесу в Україні?
– Частину виручки я сьогодні планую інвестувати в Україну, в аграрний бізнес – придивляюся, вибираю час, коли краще купувати. Скажімо так – час купувати вже прийшов, але ми з партнерами поки чекаємо, щоб переконатися в тому, що війна не продовжиться. Наступна зима точно покаже, де ж ми знаходимося.
– А чому ви вийшли з банку «Контракт»?
– Я не дуже вірю в те, що в Україні маленький банк може успішно існувати. Тут 180 банків – це дуже багато. Правильно розвивати банк тут непросто – це я можу говорити як людина, яка багато років провела у банківському бізнесі. Ще на початку 1990-х я створював у Москві банківський бізнес для нідерландського ABN – AMRO Bank. На той момент це був один із глобальних світових банків, займаючи в світі п'яте місце серед фінансових корпорацій. Після кризи 2008 року цю установу було продано частинами.
Маючи досвід у банківській сфері, я волію бути маленькою частиною великого банку, ніж 100% господарем маленького банку. Тому що маленькому банку вижити, незважаючи на те, як успішно ти його розвиваєш – непросто.
І дуже вчасно – у квітні 2014 року – з'явилися люди, які запропонували купити банк «Контракт». Країна перебувала в такому стані, що своїм рішенням про продаж банку я був задоволений. Ми бачимо, що в країні проходить укрупнення банківської системи, маленькі банки закриваються.
− Яка ваша роль у банку «Платинум»?
− Я знайомий з Григорієм Аркадійовичем (Григорій Гуртовий, екс-співвласник авіакомпанії «Аеросвіт» − Forbes) вже 20 років. Я знаю його з тих часів, коли створював ABN − AMRO Bank у Москві. Гуртовий у той час був творцем компанії «Транс-Аеро», яка досі успішно працює. Ми один одному допомагали в організації різних процесів. Таким чином, у нас був давній хороший контакт на рівні бізнесу.
Григорій Аркадійович в якийсь момент запросив мене брати участь у ролі міноритарного акціонера в банку «Платинум». І зараз я − власник менше 10% пакета акцій цього банку.
Після того як Україна пройде нинішній важкий період, я вважаю за необхідне розширити діапазон послуг банку і розвивати корпоративний бізнес, щоб диверсифікувати ризики. Саме цей напрямок я можу розвинути в Платинум Банку − кредитування торговельного фінансування, особливо в напрямку аграрного бізнесу, з яким я добре знайомий. Наприклад, в WJ Group, яка для України була однією з провідних компаній в агроторгівлі, у мене був досвід залучення на зовнішніх ринках торговельного фінансування в розмірі $0,5 млрд. Досвід, який я здобув у банківському бізнесі і в аграрній сфері, я привнесу в Платинум Банк.
− Якою, на вашу думку, може стати банківська система на виході з сьогоднішніх процесів?
− Зараз фінансова система переживає дуже болісний процес. Саме тому, що люди втрачають свої гроші, вони не змогли захеджувати ризики.
Коли цей негативний процес закінчиться, і люди почнуть нарешті знову довіряти банкам і повертатимуть в них депозити, ліквідність піде до таких банків, як «Платинум». Тому що державні банки − це «монстри», в яких корпоративне та торгове фінансування не розвивається з таким правильним аналізом і ризик-менеджментом, з яким могло б. Весь корпоративний бізнес повністю відкритий і доступний для фінансування. У цьому я бачу багато можливостей для банку «Платинум».
− Які активи у вас є в Україні, крім банку «Платинум»?
− Деякі об'єкти нерухомості. Але, за великим рахунком, я перебуваю, так би мовити, в «кешовій» ситуації.
− І скільки ви готові інвестувати в Україну?
− Я не планую і не вважаю правильним інвестувати одноосібно. Але враховуючи ту роботу і ті переговори, які ми провели за останні півроку, навіть на нашому маленькому рівні, враховуючи групу інвесторів, йдеться про досить серйозні суми. Для початку − це сотні мільйонів доларів.
− Будь ласка, розкажіть − за весь час ведення бізнесу в Україні який період був найуспішнішим?
− Таких періодів було багато. Наприклад, 2003-2004 роки були найбільш врожайними, і це був пік нашого бізнесу. Ми на той момент працювали в Україні, Росії, Казахстані та Молдові. І ми експортували майже 5 млн тонн зерна.
Навіть в останні кілька років бізнесу наші справи йшли добре, всупереч важким ситуаціям, таким як неповернення ПДВ. З приводу цієї проблеми ми навіть брали участь у переговорах із МВФ, коли прем'єр-міністром була Юлія Тимошенко, і повернення ПДВ підприємствам взагалі зупинилося. Тоді ми змогли переконати Фонд у тому, що ситуація поверне на краще, а не віддавати ПДВ «куркам, які несуть золоті яйця» − тобто аграрному бізнесу − це злочин. Питання з ПДВ вирішилося − уряд Миколи Азарова видав 5-річні ПДВ-облігації і розрахувався з нами. Ми ці облігації продали великим банкам, у тому числі Райффайзен Банку Аваль. Дисконт склав 17%. Я вважаю, що це цивілізований, успішний вихід.
За весь час, поки я працював в аграрному бізнесі, ми доходили до рівня кредитування торгового фінансування в $0,5 млрд. Для мене це показник успіху. Наші кошти розміщувалися в активах від підприємств виробника до товару, який перебуває в Єгипті, Іспанії, інших країнах. З нами дуже добре працювали всі банки Європи. Я сподіваюся, незабаром прийде момент, коли вони знову будуть працювати з Україною.
− Можливо, причина, чому європейські банки не фінансують аграрний сектор, − у тому, що вони просто бояться співпрацювати з цим регіоном − після таких ситуацій, як історія з агрохолдингом «Мрія»?
− Схожий скандал у 2009-2010 роках був у Росії між російською компанією Rias та європейськими банками, які її фінансували. І нічого тоді не зупинилося в сфері торгового фінансування. Хоча банки задумалися, що вони в чомусь помиляються, щось неправильно аналізують.
Я вважаю, що такі ситуації, як історія з холдингом «Мрія», виникають через проблеми в самих банках. За професією я − аудитор, і багато років працював саме аудитором. Я знаю, які в цій сфері існують мінуси. Весь світ знає про історію Arthur Anderson і Enron. В Україні ж ситуація з аудитом у сто разів гірша. Звіти, які підписують аудитори, і сама регулятивна система дозволяють створювати такі ситуації. Вірити в аудит, який подається українським банкам, не можна. І «Мрія» − не єдина компанія, в якій аудит та аналіз, зроблені правильно, показали б банкрутство ще 5 років тому.
− На вашу думку, які умови має створити України, щоб інвестори почувалися краще?
− У кожній системі − хай то Україна чи США − є люди, які навчилися працювати тільки на хабарах. У Чикаго, де я живу, корупційні скандали час від часу трапляються. 30 років тому в штаті Іллінойс була проблема судової системи. Тоді влада просто посадила 10 суддів, які вели себе так, як сьогодні поводиться вся судова система України.
П'ять років тому посадили губернатора штату Іллінойс − теж за корупцію. Я веду до того, що людина, яка працює суддею або чиновником, повинна боятися, що вона втратить свою роботу і сяде, і не зможе відкупитися. Це − різниця між системою там, де я постійно живу, і Україною, в яку я приїжджаю підтримувати людей і вести бізнес. Поки закони і чаша правосуддя не працюватимуть − інвесторам в Україні буде складно.
− Що може зробити держава Україна, щоб підтримати інвесторів?
− Ніколи не потрібно боятися знизити податки. Поки податки будуть високими, всі будуть шукати шляхи, як від них сховатися. Людина має розуміти, що їй дорожче заховати прибуток, ніж заплатити податок.
Економічне диво, яке відродить Україну, прийде з сільського господарства. Також і бізнес, і уряд розуміють, що мусить пройти земельна реформа. Тому що справжній господар зробить так, щоб добре було не тільки йому, але і всім, хто з ним працює. Це те, що так і не зрозуміла еліта України, але прекрасно знають в Америці. Мудрий бізнес залежить від соціальної системи, і потрібно вміти повертати зароблене. Не лише з'явитися на добродійному вечорі й заради «понту» зробити красиві фотографії, а серйозно повертати зароблене суспільству, вкладаючи прибуток у соціальну сферу.
Всі новини