Зокрема, в законопроекті сказано, що саме президент визначає сферу діяльності першого віце-прем’єр-міністра та віце-прем’єрів, котрі не очолюють міністерств. І він же, тобто президент, регламентує порядок взаємовідносин цих урядовців з іншими відомствами – тобто одну з ключових речей у світі державної служби.
З притаманною йому повагою до права, Віктор Янукович не чекав перетворення законопроекту 1207 на повноцінний закон. Достеменно відомо, що саме президент у грудні наказав посунути від реальної влади нинішніх віце-прем’єрів Костянтина Грищенка та Юрія Бойка.
Раніше обидва очолювали міністерства (МЗС та Мінпаливенерго), причому Бойко лишався ще й віце-прем’єром, тобто заступником Миколи Азарова. Але приналежність до «групи Фірташа» вартувала обом влади над реальними управлінськими апаратами і реальними ж бюджетами, котрими ці апарати розпоряджаються. А ще один віце, Борис Колесніков, взагалі «пролетів» повз парламент.
Усі ці рішення, повторімось, прийняв (або принаймні «освятив») сам Янукович. Та ось тепер йому знадобився не тільки неформальний, але й офіційний контроль над віце-прем’єрами.
Це добре вкладається в логіку наступу Сім’ї на позиції «своїх» же олігархів та «старих донецьких». Такий наступ здійснюється руками «молодої гвардії», пов’язаної зі старшим сином президента Олександром. Преса неодноразово наголошувала, що призначення першим віце-прем’єр-міністром Сергія Арбузова, котрий перед тим очолював Національний банк, є одним з головних ходів «молодогвардійців» у цій шаховій партії.
Отримавши законні повноваження від Гаранта, Арбузов міг би менше зважати на все ще чинного прем’єр-міністра Миколу Азарова. З іншого боку, «молодий та ранній» Арбузов лишався б у межах, відведених йому «мудрим» Януковичем. Це, звісно, стосується й інших віце-прем’єрів, хто б ними не був.
Щоправда, це було б не дуже законно. Адже ще 10 квітня 2003 року Конституційний суд України постановив, що президент при виконанні своїх обов’язків має право лише на дії, дозволені Конституцією. Надавати повноваження віце-прем’єрам Конституція Януковичу не дозволяє. Тим не менше, законопроект про це є.
Але цим усі цікавинки зазначеного проекту далеко не обмежуються. Ще один важливий його момент – регламентація роботи міністра кабінету міністрів. Ця посада була ліквідована в рамках «адмінреформи», проведеної указом Януковича під самісіньке завершення 2010 року. Тоді це подавалось як великий крок у напрямку демократизації, ефективності влади та скорочення чиновницьких лав.
Тепер усе виявилось навпаки. В новому Кабміні без міністра кабміну – нікуди. На цю посаду Віктор Янукович призначив 37-річну Олену Лукаш.
Професійний юрист, пані Лукаш неодноразово доводила свою відданість Вікторові Федоровичу. Вона захищала його інтереси у Верховному суді після фальсифікованих виборів 2004 року. А на президентських виборах-2010, подейкують, за три дні забезпечила панові Януковичу прописку на Оболонський набережній, оскільки голосувати в Печерському районі Києва, як раніше, Віктор Федорович чомусь категорично не схотів. (До речі, на Оболоні ж мешканець «Межигір’я» Янукович голосував і на останніх парламентських виборах – дільниця № 800488).
Сестра пані Лукаш Тетяна має не менший хист до державних справ – вона плідно працює секретарем Центрвиборчкому. А чоловік Григорій Ільяшов з червня 2010 року очолює Службу зовнішньої розвідки України.
Уже 24 грудня минулого року Віктор Янукович своїм указом № 752 надав Олені Лукаш надзвичайно серйозних апаратних повноважень. За цим указом вона як міністр Кабміну:
а) готує проект порядку денного засідання уряду,
б) подає главі уряду на підпис та візування будь-які нормативні акти, що цього потребують,
в) доповідає президентові про цілу низку аспектів діяльності уряду,
г) «узгоджує» працевлаштування, звільнення та рівень зарплат співробітників Секретаріату Кабміну.
Інакше кажучи – «государеве око». І водночас – далекосяжна президентська рука. Як стверджують поінформовані джерела, головна місія міністра Лукаш в уряді – контролювати, щоб жоден з урядовців не провів якогось рішення поза інтереси Сім’ї. Звичайно, завжди можна припустити, що це говорять заздрісники, вражені карколомною кар’єрою Олени Леонідівни.
Та повернімось до змін до закону про Кабмін. З одного боку, це свідчить про посилення апаратної, ба більше, державної ваги цієї фігури. Але не все так просто.
Дійсно, документ узаконює низку функцій пані Лукаш, уже наданих їй указом Януковича. Наприклад, робить її єдиним «передатковим вузлом» інформації між адміністрацією президента й Кабміном. Понад те. Законопроект де-факто дає Лукаш право призначати, звільняти та навіть встановлювати зарплатню співробітників персональних «секретаріатів» інших членів уряду, включаючи прем’єра. Досвідчені державні службовці знають: вагу такого важеля переоцінити неможливо. При цьому міністр без портфеля, як іще називають міністра кабміну, не залежить від глави уряду.
Але, з іншого боку, цілком і повністю залежить від президента. Призначає міністра президент (за формальним поданням прем’єра, але це справді тільки формальність). Звільняє теж президент – причому коли завгодно. Положення про міністра кабміну (тобто рамки його повноважень) затверджує, знову ж таки, президент. І президент же призначає цьому міністрові заступників.
Цікаво, що кількість таких заступників у законопроекті не обмежена. Цікаво також, що ці заступники затверджуються геть уже в обхід решти уряду. Хоча теоретично функціонери Кабміну повинні отримувати хоч би позірне благословення формального його керівника…
Як зауважило в своєму аналізі законопроекту 1207 Головне науково-експертне управління Верховної Ради, це точнісінько так само суперечить Конституції, як і «право» президента визначати повноваження членів уряду в обхід законодавства.
Усе це означає, що Янукович хоче, аби віддана йому особа контролювала уряд «знизу», і для цього готовий піти на будь-які розбухання чиновницького апарату. Як і на потенційні порушення Конституції. Але водночас хоче персонально, чи через свою адміністрацію, контролювати саму цю особу, котра контролюватиме Кабмін. Зокрема – призначаючи її заступників.
Як усі ці зусилля з переписування й пере-пере-переписування законів під конкретних осіб сприятимуть «покращенню» - питання риторичне. Питання ж, яке нині турбує багатьох чиновників Кабміну – для чого усі ці пертурбації? Чи справді Янукович намагається обмежити не стільки вірного й слухняного Азарова, скільки інших міністрів? Й чи можна вважати Олену Лукаш якимось «тіньовим кардиналом» Кабміну?
Джерела Тиждень.ua припускають, що ні. Обмежувати Азарова для Януковича сенсу немає, як і немає сенсу надавати завеликої ваги пані міністру, котрій в цій статті приділено стільки уваги. Цілком припустимо, що справа якраз у іншому: у встановленні контролю над майбутнім урядом Арбузова.
Віктор Янукович сам «молодий, та ранній», і, напевне, уявляє, як небезпечно давати забагато волі подібним юним (відносно) талантам. Тим паче, навряд чи його захват викликає пан Арбузов зі своїми скандальними обмеженнями на валютному ринку, величезними амбіціями та ще більшим сибаритством. Поки що президент, здається, не заперечує проти друзів свого сина. Але довіряти їм усе, нажите тяжкою президентською працею, не готовий.
Решта новин