Політика - В Україні

22 січня Україна повинна була святкувати День Злуки – свою недовгу дорадянську незалежність.

Натомість це стало днем громадянської непокори, можливо – найбільшим випробуванням пострадянської цілісності України.

Після двох місяців головно мирного «майданування» в столиці України пролилася кров. Повідомляється про п’ятьох загиблих і сотні поранених. По вулицях проїхав бронетранспортер. Хмари чорного диму і полум’я засипали сажею свіжий сніг. Ще ніколи за всю історію своєї незалежності Україна не бачила такої жорстокості.

Усе почалося з прийняття пакету репресивних законів, які запровадили суворий контроль над ЗМІ і кримінальну відповідальність за протести останніх двох місяців. Один закон майже дослівно повторяв російський аналог, включно з тавруванням благодійних організацій і правозахисних організацій, які фінансуються з-за кордону, як «іноземних агентів». За словами Олександри Матвійчук (Центр громадянських свобод, Київ), якщо російські правозахисники обзивають свій парламент «скаженим принтером», який раз по раз видає на-гора репресивні закони, то в Україні завівся «скажений ксерокс». Сутички яскраво показують, що протестувальники навідріз відмовляються підкорятися таким законам.

Але вони також і відображають обурення бездіяльністю лідерів української опозиції: популярного колишнього боксера Віталія Кличка, технократа Арсенія Яценюка і націоналіста Олега Тягнибока. Усі вони разом не спромоглися чогось досягти з того часу, відколи люди вперше вийшли на вулиці, протестуючи проти рішення президента Віктора Януковича відмовитися від угоди про вільну торгівлю з Європейським Союзом. Вони висунули нереальні вимоги: відставка Януковича і дострокові вибори. Навіть після перемовин із наближеними до Януковича олігархами їм не вдалося домогтися жодних поступок. За цей час їхня підтримка на Майдані серйозно зменшилася: там чекали не слова, а діла. На вічі 19 січня натовп навіть засвистав своїх «лідерів».

Сутички свідчать про тривожну радикалізацію по обидва боки барикад. В останні дні локомотивом стала група під назвою «Правий сектор» – збірна солянка з футбольних ультрас і крайніх правих націоналістів. Їхня неприваблива сутність проявилася в тому, що вони закидали міліцію пляшками з горючою сумішшю – жорсткому наведенні революційної справедливості – і проганяли по Майдану затриманих «провокаторів режиму». Але ще більше вражала кількість українців з середнього класу, які не хотіли виходити на передову бою з міліцією, але підносили іншим каміння, а бабусі розносили чай і канапки, а ще – молоко як засіб від сльозогінного газу.

Наступний розвиток подій залежатиме почасти від того, кого в Україні і за її межами вважатимуть відповідальним за кровопролиття. Янукович може спробувати спровокувати протестувальників, щоб виправдати застосування сили. Тривогу за майбутнє країни викликає й те, що ні він, ні його політичні супротивники не контролюють ситуацію. У Київ продовжують стікатися протестувальники, і опозиція дала Януковичу 24 години на скасування цих законів.

Західні лідери рішуче засудили і репресивні закони, і насильство. Державний департамент США скасував візи проти деяких українських чиновників, а комісар ЄС з питань бюджету планує перевірити їхні банківські рахунки. Прем’єр-міністр України Микола Азаров отримав холодний душ на Світовому економічному форумі, коли делегати хвилиною мовчання вшанували загиблих у Києві.

Росія – яка перебила євроінтеграційні наміри України і підкупила Януковича обіцянкою фінансових вливань у доведену до ручки економіку у вигляді $15 мільярдів кредиту і дешевого газу – звинувачує Захід у втручанні у внутрішні справи України. Кровопролиття в Києві, звичайно, затягує Януковича ще глибше в російську сферу впливу, ближче до Аляксандра Лукашенкі, диктатора сусідньої Білорусі.

Але хоча Янукович як політик компенсує брак проникливості незграбною брутальністю, Україна – не Білорусь. За мовою, культурою і політичними вподобаннями вона розділена на російськомовний схід і націоналістичний проєвропейський захід, а посередині – Київ, де Партія Регіонів Януковича не може похвалитися ні повагою, ні авторитетом. В Україні також є широкий спектр засобів масової інформації, які належать різношерстій групі впливових магнатів, не зацікавлених у розколі країни або у зміцненні економічного контролю з боку Януковича.

Багато хто побоюється наростання впливу Януковича-молодшого і його друзів у великому бізнесі. Ці олігархи, які хотіли тіснішої інтеграції з Європою, прагнули не стільки доступу до європейських ринків, як захисту від безсоромної зажерливості Сім’ї. За останні два місяці телеканали при висвітленні подій відкрито ставали на бік протестувальників, щонайменше відмовляючись припиняти трансляцію з Майдану, як того вимагала президентська адміністрація. Сцени насильства можуть також заплямувати репутацію і нашкодити бізнес-інтересам Рината Ахметова, найбагатшої людини України і головної опори Януковича.

Сутички продовжать розколювати власне оточення Януковича. Досі йому вдавалося зупиняти перебіжчиків з числа охочих повторити приклад Сергія Льовочкіна, який довгий час очолював президентську адміністрацію, але подав у відставку після перших протестів. Зараз же перспектива ізоляції за білоруським сценарієм може змінити розрахунки тих із оточення Януковича, чиї статки пов’язані з Заходом.

Навіть якщо Януковичу і вдасться очистити Київ від протестувальників (впевненості в чому аж ніяк немає), він виявиться загнаним у глухий кут і ще ізольованішим, ніж раніше. За іронією долі, відмовившись від символічної торговельної угоди з ЄС у грудні, він сподівався на короткотривалу економічну і соціальну стабільність, яка забезпечила б йому перемогу на президентських виборах на початку 2015 року. У результаті застосування грубої сили може поставити хрест на другому президентському терміні.