Позиція виборної влади на місцях вплине, крім іншого, на результат президентської кампанії. І не тільки.
По суті в країні йде стихійна "федералізація", де реальними господарями регіонів стають не губернатори, що призначаються з центру, а мери великих міст і ті фінансово-політичні (або навіть кримінальні) структури, які на них впливають.
І саме до них вже зараз на уклін змушені їхати кандидати в президенти і лідери партій.
До чого може призвести така ситуація, розбиралася "Страна".
Танго з місцевими
Відносини Києва як політичного центру з регіонами останнім часом прийняли суперечливий характер. І передвиборна гонка це тільки підкреслила.
Політики національного масштабу, включаючи президента Петра Порошенка, шукають на місцях підтримку в кампанії. При цьому Адміністрація президента (АП) зацікавлена в тому, щоб сильні лідери в регіонах - насамперед популярні мери мегаполісів - виступили в ролі VIP-агітаторів за чинного главу держави, який, найімовірніше, таки буде балотуватися.
На словах мери великих міст, наприклад, мер Харкова Геннадій Кернес, підтримують президента. Однак до них їздять і інші політики. А тому впливові місцеві лідери вже зараз розкладають яйця по різних кошиках.
За даними "Страны", мери найбільших міст (а також клани, що стоять за ними) вже зараз ведуть активні переговори і з Тимошенко, і з Зеленським, і з Бойком, і з рядом інших кандидатів. І як за підсумком складеться картина розподілу адмінресурсу перед виборами - бабуся на двоє сказала.
Зрештою, саме в руках мерів зараз знаходиться ціла інфраструктура контрольованого голосування (сітки, кадри для виборчих комісій).
А останнім часом до цього додалося ще й загальне зростання впливу Еліт. Мабуть вперше за весь час незалежності (може бути за винятком періоду невизначеності початку 90-х) місцеві еліти стають більш впливовим чинником регіональної політики, ніж центральний уряд.
Їх міць базується на трьох китах.
1. Народна легітимність
Постійні чвари в Києві і взаємна дискредитація всіх загальнонаціональних політиків призвела до того, що навіть у найпопулярніших з них (наприклад, Юлії Тимошенко) рейтинг довіри порівняно невисокий (до 20 відсотків). Не кажучи вже про представників влади, до яких довіру відчувають і зовсім менше 10 відсотків.
Зате щодо місцевої влади картина зовсім інша.
Їх рейтинги можуть перевищувати і 50 відсотків в їх містах і навіть цілих регіонах.
Наприклад, за даними соціологічного агентства "Рейтинг", роботу харківського мера Кернеса схвалює 75% опитаних харків'ян. Для порівняння рейтинг у Харкові президента Порошенко склав лише 9%, а Юлії Тимошенко-15,5%.
Схожа картина і по інших великих містах. Наприклад, в Івано-Франківську (73% схвалює роботу свого мера), в Маріуполі (71%), Чернігові (70%), в Одесі та Вінниці (по 68%), у Львові та Дніпрі (по 53%). Навіть у Києві рейтинг Кличка (41%) вищий, ніж у будь-якого загальнонаціонального політика.
В середньому по країні роботою виборних керівників населених пунктів задоволені 43%. А діяльність Порошенка позитивно оцінили тільки 12%.
У середовищі політологів, ситуація, коли лідерами популярності є одні політики, а формально влада належить іншим, називається "народною легітимністю". І, за певних обставин, народна легітимність трансформується в реальний і визначальний вплив на політичні процеси.
Черга до мерів великих міст із загальнонаціональних політиків напередодні виборів - тому підтвердження. Всі хочуть заручиться їх підтримкою.
У практичному сенсі це виливається в процес повного підпорядкування партійних структур в регіонах місцевим елітам. Партії просто домовляються з ними, що ті ставлять своїх людей в їх осередки і забезпечують результат на виборах.
Як зазначає політичний експерт Руслан Бортник, вже зараз у багатьох регіонах при владі знаходяться місцеві клани. "Вони домінують у місцевій економіці, правоохоронній системі та політиці. Під вибори вони камуфлюються в кольори тієї чи іншої національної партії, але відстоюють, перш за все, свої інтереси", - говорить експерт "країні".
Втім, партії теж бувають "місцеві". Яскравий приклад тут - політична сила "За конкретні справи", чия діяльність не виходить за межі Хмельницької області. Співголови політсили - позафракційний депутат Олександр Герега і його дружина Галина, який є власниками мережі будівельних гіпермаркетів "Епіцентр К". У цієї партії-найбільша фракція у Хмельницькій облраді.
Депутат цієї фракції - перший заступник голови Хмельницької облради. В актив партії входить і заступник голови Хмельницької обласної держадміністрації Світлана Павлишина. Втім, в орбіту Герег входить і сам керівник регіону, колишній директор одного з "Епіцентрів" Вадим Лозовий.
У мера Одеси Труханова також своя партія - "Довіряй справам".
А Кернес фактично взяв на місцевих виборах 2015 року "в оренду" партію "Відродження", отримавши за її партійними списками більшість у Харківській міськраді.
Аналогічна картина, за прогнозами, буде і на парламентських виборах. "Місцеві клани просто нав'яжуть власникам партійних списків своїх людей в обмін на підтримку на виборах. А також повністю закриють своїми людьми мажоритарку, якщо її збережуть. І парламент за підсумком контролюватимуть вже дещо інші люди, ніж зараз, а процес децентралізації лише поглиблюватиметься на законодавчому рівні. Хоча, звичайно, центральна влада цьому буде чинити опір", - прогнозує в розмові зі "Страною" один з впливових нардепів.
2. Фінансова влада
Розхвалюючи мерів, Порошенко любить згадувати про реформу децентралізації, завдяки якій, за його словами, місцеві громади (вважай, міські та сільські голови) отримали додаткові кошти.
Процес децентралізації дійсно дав місцевим бюджетам істотну надбавку за надходженнями. Правда, процес цей суперечливий. З одного боку, грошей стало більше. А з іншого - в регіони з центру перекинули частину видаткової частини. І, в підсумку, ситуація виглядає зовсім не шоколадно.
Але, в будь-якому випадку, масштаб бюджету на місцях збільшився. А значить, збільшилися і можливості для його "освоєння" і прямого злодійства з боку місцевих еліт.
"Процес цей не лінійний. Не можна сказати, що мери повністю вільні в освоєнні коштів місцевих бюджетів. Доводиться ділиться з "гінцями" від центральної влади, яким скидають деякі тендери і цілі сфери комунального господарства. Але, в будь-якому випадку, і про це потрібно домовлятися з мерами. У підсумку у місцевих кланів грошей стає все більше. І зараз, як кажуть, в нашому середовищі вигідніше мати свою людину мером великого міста, ніж губернатором і навіть міністром-освоїти можна набагато більше. А у кого гроші, у того і влада", - каже "Країні" джерело в одній з великих фінансово-промислових груп.
3. Силова складова
Для повноти картини перетікання влади не вистачає силової складової. Правоохоронні органи в Україні знаходяться в підпорядкуванні у Києва.
Але, по-перше, вже зараз у багатьох містах створюються так звані "муніципальні варти" - по суті поліцейські формування, підконтрольні мерам.
По-друге, формально підлеглі Києву силовики часто також орієнтуються на місцеві клани. Типовий приклад - ситуація в Херсонській області, де після скандалу з загибеллю Каті Гандзюк розкрився цілий клубок зв'язків між місцевою поліцією, прокуратурою і впливовими регіональними політиками і бізнесменами.
Що далі?
Якщо ці тенденції продовжаться, то очевидно, що основний контроль за процесами у регіонах поступово буде переходити до місцевої влади.
В країні де-факто йде повзуча "регіоналізація". "Її можна назвати формою федералізації для недемократичних країн на кшталт України", - вважає Бортник.
Правда, вже зараз можна прогнозувати опір центру.
"Можу прогнозувати, що після виборів, при будь-якому їх кінці центральна влада спробує повернути назад ці процеси. Але подивимося наскільки сильним буде опір місцевих еліт", - сказав один з впливових нардепів.
Політолог Вадим Карасьов вважає, що це може вийти. "Мери, і через них місцеві еліти, не можуть стати повноцінними господарями територій, так як президентські адміністративна і силова вертикалі досить потужно обмежують їх можливості. Навіть парамілітарні формування при міськрадах - ще не ознака повноцінної влади. Мерів врівноважують призначені Києвом губернатори. Обласна СБУ, податкова, взагалі НАБУ контролюються столицею. Звичайно, можливості мерів на місцевому рівні затребувані у виборчий період, але після їх послугами можна буде знехтувати", - вважає Карасьов.
У той же час, представник мерії одного з великих міст з таким прогнозом не згоден. "Вже зараз в нашому регіоні мер обласного центру набагато більш впливова людина, ніж губернатор. У нього є і популярність в народі, і фінансові ресурси дуже великі. І зв'язок з силовиками. І всі центральні політики йдуть до нас домовлятися. Природно, ніхто не збирається відмовлятися від усього цього", - говорить представник місцевої влади.
Очевидно, що ключове значення матимуть результати виборів до парламенту восени 2019 року і підсумковий його склад.
Чи буде продовжено процес "стихійної федералізації" чи ні - залежить від того, чи зможе парламент на законодавчому рівні розширити права регіонів і зменшити роль губернаторів. Відповідні проекти змін до Конституції вносилися до парламенту ще з 2004 року і передбачали перехід влади в областях від голів ОДА до виконкомів облрад (що дозволило б місцевим елітам легітимізувати свою владу не тільки на рівні міст, але і цілих регіонів).
Останній раз така спроба була зроблена в 2015 році, коли були прийняті в першому читанні зміни до Конституції щодо особливого статусу Донбасу (в рамках виконання Україною політичної частини Мінських угод). Там також містилася норма по облрадам.
Через конфліктність теми Донбасу до остаточного прийняття змін до Основного Закону справа не дійшла. Але сам законопроект ніхто не відкликав, так само як ніхто і не знімав зобов'язання за Мінськими угодами. І до цього питання цілком можуть повернутися вже в новому складі Ради.
Решта новин