«Хусейна і Каддафі я знаю особисто», — заявив Михайло Гуцерієв у 2000 році відразу після вступу на посаду генерального директора компанії «Славнефть». Особисті контакти Гуцерієв обіцяв використовувати для того, щоб розвивати бізнес компанії в цих країнах. І дійсно, «Славнефть», будучи Гуцерієва главою компанії вела активні операції з Іраком.
Втім, тоді Гуцерієву зовнішньополітичні успіхи утримати під контролем «Славнефть» не допомогли. У липні 2002 року після багатоденної битви за офіс» Гуцерієв і його люди були фізично витіснені з будівлі штаб-квартири «Славнефти». У ролі «кривдників» виступили представники Тюменської нафтової компанії, що належала на той момент «Альфа-груп». ТНК разом з «Сибнефтью» Романа Абрамовича і купили надалі «Славнефть»
Тоді, 15 років тому, Михайло Гуцерієв виглядав йде натурою. Ті ж «Сибнефть» і ТНК здавалися «еталоном» корпоративного управління, ефективного бізнесу. Їх господарі – «справжніми» олігархами. Що стосується Михайла Гуцерієва, то він, як здавалося, загубився по друге – третє рядах власників великого російського бізнесу.
У наступні часи збирання державою «нафтових» активів господарі ТНК і «Сибнефти» отримали свої мільярди від «Роснефти» і «Газпрому», відповідно. Гуцерієв ж залишався все тим же людиною другого плану. Він дбайливо ростив компанію «Роснафта», скуповуючи дрібні нафтові активи. Намагався вивести свою компанію у вищу нафтову лігу, але в підсумку вступив у конфлікт із всемогутніми людьми з «Роснефти». Скінчилося це тим, що Гуцерієв був змушений покинути країну і продати свою компанію Олегу Дерипасці F 41.
Якими були реальні причини втечі Гуцерієва і яким чином підприємець вирішив свої проблеми – досі з достовірністю не відомо. Факти, однак, такі: повернувшись в 2010 році в Москву, Гуцерієв зумів відновити контроль над «Русснефтью». Компанія в листопаді 2016 році провела IPO на Московській біржі, отримавши за його підсумками оцінку в $2,5 млрд.
За роки, що минули з повернення Михайла Гуцерієва з Лондона, радикально виріс і девелоперський бізнес клану. За рахунок серії покупок загальний обсяг наявної у розпорядженні сім'ї нерухомості за шість років збільшився більш ніж шість разів. На даний момент він перевищує 3 млн квадратних метрів і приносить $395 млн щорічно.
Компанії, підконтрольні сімейства Гуцериевых, встановили контроль над великими ритейлерами «Ельдорадо» і «Техносила». Бінбанк, ядро імперії і майданчик, на якій вона виросла, за останні чотири роки перемістився з 35 на 12 позицію в рейтингу найбільших російських банків за розміром активів.
Що відбувається і звідки беруться гроші? Ясних відповідей немає (принаймні немає у тих, хто спостерігає за ситуацією з боку). Але ось, приміром, цілком красномовний «білоруський» епізод.
У 2010 році в Білорусії розгорівся конфлікт між власником «Уралкалія» Сулейманом Керімовим F 45 і президентом Олександром Лукашенко. Російський мільярдер намагався взяти участь у приватизації «Білоруськалій». Проте переговори зайшли в глухий кут, а незабаром і переросли в корпоративну війну. Кульмінацією став арешт в аеропорту Мінська голови «Уралкалія» Владислава Баумгартнера. Протистояння вийшло на рівень урядів Росії та Білорусі.
Через деякий час до Мінська на зустріч з президентом Білорусії прилетів Михайло Гуцерієв. Ось як про візит Гуцерієва розповів сам Лукашенко:
«Я покликав сюди його як побратима, як я його називаю, мусульманина, з яким у нас добрі відносини — Михайла Гуцерієва. Кажу, Михайло Сафарбекович, чи ти можеш виконати моє прохання? — Ну, яку скажете? — Можеш передати йому (Керімову)? — Можу. Передай: якщо він буде себе вести так далі — заважати нам працювати, щоб покласти нашу калійну компанію на коліна, — я збуджую кримінальну справу», — розповів Лукашенко.
Човникова дипломатія Гуцерієва спрацювала. Баумгартнера відпустили, «калійний питання» перестав затьмарювати російсько-білоруські відносини. А сам Гуцерієв отримав пропозицію про участь в приватизації «Білоруськалій». Над ним він обіцяв подумати, а поки заснував підприємство з розробки Старобинского калійного родовища в Білорусії.
Цього тижня Михайло Гуцерієв знову виступив як людина, яка вміє вирішувати складні проблеми. За $130 млн Білоруська компанія Саїда Гуцерієва (син Михайла Гуцерієва, підданий Великобританії) і латвійський Norvik Banka Григорія Гусельникова (деякий час очолював Бінбанк) викупили «дочку» російського Ощадбанку на Україні. Після завершення операції банк буде працювати під брендом латвійського Norvik Banka.
Про те, що стояло за покупкою бізнесу «Ощадбанку» на Україні, ми навряд чи дізнаємося так скоро як у випадку з «білоруським» епізодом. Обстановка в сусідній державі не сприяє розповідями перших осіб про дружніх стосунках з великими підприємцями з Росії.
Тим не менш, деякі деталі пазла відомі. Герман Греф, наприклад, у свій час допоміг Михайлу Гуцерієву повернутися в Росії, виступивши в якості «заступника» в Кремлі. Тепер Гуцерієв допоміг Грефу, вирішивши проблему з бізнесом Ощадбанку на Україні, що виявилося паралізованим через протести місцевих націоналістів. З іншого боку, саме Бінбанк викупив у 2014 році в українського мільярдера Ігоря Коломойського і його партнерів московський бізнес «Приватбанку». Іншими словами, зв'язки в української політичної еліти у глави «групи Бін».
Проте очевидно, що без схвалення Кремля угода була б неможлива. Не ризикнув був Михайло Гуцерієв вплутуватися в епопею з купівлею (і мабуть – подальшим перепродажем) українського бізнесу «Ощад» і без попередніх домовленостей з українською владою.
Питання: чи може людина, вміє наводити мости з самими непростими зовнішньополітичних партнерів Кремля, мати можливість для успішного розвитку бізнесу в Росії? Звичайно ж – так. Чи може ця діяльність приносити додатковий прибуток? Відповідь очевидна.
Деталі стануть відомі значно пізніше. Поки ж Михайло Гуцерієв і люди з його клану виглядають як органічна частина російського ділового і політичного ландшафту. Вони виконують важливі доручення і отримують гідну винагороду. До певної міри — володіють імунітетом. І це один із секретів стрімкого зростання групи в останні роки.
Решта новин