Чому я так легко це стверджую? Бо цей кровожерливий монстр довів Україну до важкого стану, що ми зараз спостерігаємо. Різними методами, монотонно, ці діти СРСР, що тримали владу в часи первинного накопичення капіталу з кримінальним душком, були позбавлені державного мислення. Цей порочне коло, а саме: влада для грошей і гроші для влади, були їхньою сутністю.
Україна, після відходу від російського імперіалістичного конструкту в радянському обличчі, потребувала влади іншої. Інтелектуальної, котра б могла розуміти українське суспільство. Нагальність вимагала від української політичної еліти оптимального шляху для побудови вдалого та логічного гуманітарного конструкту. В принципі якось, з проблемами, але що і Кравчук, що і Кучма, в цьому напрямку великої біди не натворили. Вони і не форсували гуманітарне питання, але і не розколювали ним українське суспільство.
Щодо Ющенко, то він, звісно, в цьому питанні проявив крайню наполегливість, дещо завадивши справі. Але ніхто так не нашкодив Україні, як Партія регіонів зі своїм «покращувачем» Януковичем. Наслідки прагматичного підходу, ціллю якого було залишення влади будь-якою ціною, стали фатальними. Його «команда» наробила достатньо лих створивши фундамент, котрий використовує на сьогодні російська пропаганда. ПР принесла ділення України на сорти, і на сторони, і на мови, і на світогляди, і на ті що кормлять, і ті що дотовані. «Розділяй і владарюй» стало девізом біло-голубих.
Навіщо людям звертати увагу на корупцію, коли можна навішати локшину про мову? Все не забуду, як Микола Левченко на позачергових парламентських виборах 2007-го року, їздив у день голосування по Донецьку на автомобілі з грамофоном та піднімав явку закликами, наче Захід вже активно проголосував, через що Схід може програти. Гарно, так? Яка ж державна, скріпляючи для нації дія молодого політика….
Такими вчинками, ПР постійно забезпечувала себе суб’єктністю в українській політиці. Вона була основною політичною площадкою, що не бажало розвитку української політичної нації. В успішних країнах, політичні партії мають конкурентний взаємозв’язок, а не протиборчий. З цього виходить, що ПР постійно робила себе антиподом націонал-демократичним українським партіям. Такий стан речей зменшував якість української політики. Адже патріотичний виборець мав апріорі підтримувати патріотичні партії, аби боротися проти цього пострадянського регіонального конструкту.
На сьогодні ж, ми маємо шанс перейти на якісну стадію української політики. Такий стан речей ми вже спостерігаємо у новообраній Київраді. Коли демократична партія УДАР отримує в опозицію коаліцію молодих демократичних політичних проектів. Вже на сьогоднішній день у нову більшість відмовилися йти партії «Нове життя», «Демократичний альянс» та «Ляшка». Не має значення якісний стан перерахованих партій на сьогодні, бо він неодмінно стане вище з причини зміни якості в політиці шляхом конкуренції між демократичними проектами. У цьому випадку і більшість, і опозиція будуть відносно прогресивними, просто з різними поглядами на розв’язання державних питань.
Думаю, важливість конкуренції політичних партій в демократичному механізмі описувати не потрібно, адже їхнє суперництво на фоні контролю громадянського механізму і робить політику ефективною. Також, це спускає пар в суспільстві, міняючи владні партії, але водночас дозволяє залишати головний політичний напрямок розвитку держави.
На сьогодні, можливість створення нової якості політичного середовища можливе на всій території України. Для цього, до парламенту мають пройти демократичні парті в дуже великій кількості, аби їх вистачило і на нову більшість, і на опозицію. Але тут є певна небезпека.
З Партією регіонів практично все зрозуміло, адже цей політичний проект практично похований. Що не скажеш про його колишніх членів та ресурсах. Продовжити справу «покращення» може нова так звана російська група на чолі, можливо, з Новінським, а також Тігіпко з партією «Сильна Україна». Ще можливий якійсь лівий соціалістичний проект, в котрий увійдуть комуністи. Також, дуже негативними є заяви Юрія Луценка, про майданівського попутника Ахмєтова, котрий, на диво, виявився українським економічним націоналістом.
Якщо Ахмєтов, Новінський, Курченко та Олександр Янукович залишать свої економічні ресурси, то неодмінно візьмуться за контрреволюційний політичний проект. Тобто, наявність капіталу у цих людей збільшує ризик залишитися постреніональській еліті при владі. Нам важливо розуміти, що їй ні в якому разі не можна стати новим політичним суб’єктом, котрий, у цьому випадку, надіне корону опозиції. Бо в цьому разі справа ПР буде жити і далі, що невілює її вже формальне зникнення. Якщо таке станеться, то помилки нової демократичної влади будуть народжувати не нову якісну владу з демократичної опозиції, а знов повернуть 5-ту колону в іншому обличчі.
Тому, наша боротьба триває і далі. І основною зброєю її ведення буде вже не вуличний механізм. Громадськості потрібно створювати нові політичні інститути, щоб не дати контрреволюції знов стати опозицією. Інакше та знов дорветься до влади і нам прийдеться повертатися на Майдан.
Валентин Краснопьоров
Решта новин