Політика - У Світі

Український інститут національної пам’яті, по суті, залишився без голови. Найближчим часом Ігор Юхновський полишить роботу в закладі, який був створений Президентом Ющенком і досліджував Голодомор, визвольні змагання минулого століття, намагався сформувати справді державний, український, погляд на історичне минуле.

За іронією долі, Юхновський позбувся посади фактично в одній зв’язці з Володимиром Семиноженком — віце–прем’єр–міністром, якого, попри давнє знайомство з Юхновським, сприймали як ідеологічного опонента УІНП.

Як повідомила газета «Коммєрсант–Україна», минулого тижня Семиноженко запропонував Юхновському написати заяву про звільнення за власним бажанням. Очікувалося, що інститут «піде на підвищення»: керівником цієї структури за сумісництвом мав стати сам віце–прем’єр–міністр. Юхновський подав рапорт про звільнення з 12 серпня. Але домовленості зазнали краху, коли Верховна Рада несподівано відставила самого Семиноженка.

«Це була ціла комедія, — розповів у коментарі «УМ» пан Юхновський. — У п’ятницю представники Інституту, я з заступниками, мали зустрітися з Семиноженком. Аж раптом його знімають. Тобто порушуються умови мого відходу. Тоді я написав заяву про те, що відкликаю свій рапорт. Заяву зареєстрували у Кабінеті Міністрів. Але за годину прийшов «посильний» з уряду і приніс рішення Кабміну про те, що я звільнений із посади. Рішення було датоване 30 червня».

Відповідаючи на запитання, наскільки щирим у своїй аргументації був Семиноженко і чи міг би він бути об’єктивним на посаді керівника Інституту національної пам’яті, Юхновський відповів, що вони давно знайомі із Семиноженком, мали приятельські взаємини. «Ще колись, коли я балотувався у президенти (у 1991 році. — Авт.), Семиноженко був тим чоловіком, який зустрічав мене у Харкові. Після того ми не раз працювали разом, розуміли один одного. А те, що, ставши віце–прем’єром, він намагався підлаштуватися під дух нового уряду і Президента, то це правда».

Ігор Рафаїлович зізнався в коментарі «УМ», що думку про відхід з Інституту національної пам’яті він виношував уже віддавна. «Я йшов звідти цілий рік. І все відтягував цей момент. Розумієте, мені скоро буде вже 85. Вік — єдина причина, яка спонукала мене до відходу... А тут була така нагода, що віце–прем’єр погодився підвищити статус Інституту».

Семиноженко сказав Юхновському, що керівництво уряду погодилося на таку реформу. Хоча вже тоді Микола Азаров і Ко напевне знали, що Семиноженка звільнятимуть. «Фактично, це виявилося блефом, — каже Ігор Юхновський. — Чи думаю я боротися за повернення? Мабуть, ні».