Наступні вибори стануть для Ердогана особливо складними. До того ж він, як і Орбан, не хоче засмучувати Путіна
Коли Швеція та Фінляндія оголосили про свій намір приєднатися до НАТО в травні минулого року, багато хто розцінив це як випад в бік Росії та свідчення зміни європейського мислення.
Країни тривалий час відмовлялись від приєднатися до НАТО, щоб не провокувати Москву, але вторгнення в Україну це змінило.
І Фінляндія, і Швеція – разом із більшістю союзників по НАТО – хотіли б, щоб країни офіційно приєдналися до альянсу на саміті НАТО 11 липня. Однак цей крок блокують Туреччина та Угорщина. Як вважає CNN, західні чиновники налаштовані дуже песимістично щодо того, що Туреччина поступиться.
Офіційно президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заперечує проти членства Швеції та Фінляндії з, як він стверджує, міркувань безпеки. Туреччина стверджує, що обидві країни, особливо Швеція, переховують членів Робітничої партії Курдистану, визнаної терористичною групою в Туреччині. Ердоган каже, що він хотів би, щоб ці особи були екстрадовані; однак Швеція дала зрозуміти, що цього не станеться.
В НАТО вважають, що зміна позиції Туреччини багато в чому залежить від цьогорічних виборів, які трактують як найбільша політична загроза, з якою Ердоган зіткнувся за останні роки.
«Створений ним імідж сильної людини, який досягає результатів для турецького народу, був зруйнований. Зараз у Туреччині багато антизахідних і антикурдських настроїв. Це хороша тема для нього, щоб постукати в барабан, і драматичний розворот лише зробить його вигляд слабшим», — пояснив суть справи Гонул Тол з турецької програми Інституту Близького Сходу.
Водночас протистояння Туреччини має ще й іншу причину — Ердоган не хоче засмучувати президента Росії Владіміра Путіна, оскільки саме РФ стала рятівним кругом для економіки Туреччини після запровадження санкцій за діяльність країни у Сирії та військову співпрацю з Росією.
«Без російських грошей Ердоган не зміг би підвищити зарплати чи надати фінансову підтримку студентам. Тепер він обіцяє масову відбудову після землетрусу. Тому Росія все ще залишається привабливим партнером для Ердогана», — пояснює Тол
Саме тому Ердоган знайшов собі аргумент, аби не займатися питанням НАТО в політично незручний час.
Оптимістично налаштовані члени та кандидати в НАТО міркують, що після виборів Туреччина, яка отримує величезну користь від членства в НАТО, зрештою зробить те, що в її інтересах, і відмовиться від заперечень щодо нових членів.
Зокрема офіційні особи готуються до того, щоб Туреччина висунула більш реалістичні вимоги, ніж передача осіб, яких вона вважає терористами, наприклад скасування санкцій або дозвіл США купувати Туреччині винищувачі.
«Зрештою, оптимісти вірять, що є компроміс, який значною мірою вигідний НАТО. Альянс, Швеція та Фінляндія висловили свої аргументи, і НАТО проводить політику відкритих дверей для будь-якої країни, яка хоче приєднатися. Швеція та Фінляндія більш ніж виконали критерії, тому неприєднання до них є глузуванням з альянсу – альянсу, членство в якому Туреччині вигідно», - пише CNN.
Однак значно більша група чиновників, є песимістами та вважають, що шанси на зміну позиції Ердогана до 11 липня, дорівнюють нулю, і вже думають далі цього саміту.
Насамперед небезпека полягає в блокуванні Туреччини, яке підживлює наратив Кремля про те, що Захід і НАТО розділені. Робота альянсу на цьому етапі полягатиме в тому, щоб чітко дати зрозуміти, що навіть якщо вони не є членами, Фінляндія та Швеція зараз фактично йдуть в ногу з НАТО. Вони можуть не бути членами, але вони настільки близькі партнери, наскільки це можливо – і вони більше не нейтральні.
Водночас існує ще одна проблема – Угорщина. Прем’єр-міністр Віктор Орбан публічно заявив, що він не проти приєднання скандинавських країн, але продовжує знаходити способи запобігти тому, щоб рішення стало офіційним.
Є кілька причин, чому Орбан відтягує з рішенням. Зокрема Фінляндія та Швеція критикували Угорщину за її проблеми з верховенства права.
Також Орбан вважається найближчим до Путіна лідером ЄС. Член Європейського парламенту від Угорщини Каталін Чех охарактеризувала блокування Орбаном заявок Швеції та Фінляндії як «ще одну послугу Владіміру Путіну». Вона вважає, що Орбан, якого звинувачують у дрейфі до автократичного правління, «вклав більше десяти років, щоб копіювати свою політику та побудувати путіністську модель», і що будь-яка перемога НАТО над Путіним «ставить під загрозу весь його режим».
Цілком можливо, що Орбан тримається, щоб домогтися поступок від інших країн-членів ЄС, де Угорщину звинуватили в порушенні всіх видів законів ЄС, внаслідок чого Угорщина втратила право на гроші ЄС. Хоча НАТО та ЄС є окремими суб’єктами, вони мають багато спільних членів, і цілком ймовірно, що двостороння дипломатія може побачити певну компромісність між Угорщиною та її колегами з ЄС.
Попри зволікання Орбана, широко поширена думка, що якщо з Туреччиною вдасться впоратися, Угорщина самостійно відмовиться від свого виступу проти приєднання Фінляндії та Швеції до НАТО.
Багато хто не втрачає іронії, що одна з головних причин, яку Путін назвав для вторгнення в Україну, полягала в тому, щоб припинити, як він стверджував, розширення НАТО. Той факт, що його агресія могла штовхнути історично нейтральну країну до НАТО, більшість на Заході досі розглядає як величезну власну мету Кремля.
Однак доки угода не буде досягнута, майбутнє альянсу залишається в повітрі. Фінляндія та Швеція фактично обрали сторону з початку конфлікту в Україні. Видається малоймовірним, що вони повернуться до позиції нейтралітету, якщо війна раптово припиниться.
Якщо ж вони взагалі не приєднаються до альянсу, Кремль може використати це в пропагандистських цілях. І навіть після закінчення війни наратив про розділений Захід і надалі залишатиметься чутливим місцем, у яке можуть бити опоненти НАТО.
Решта новин