Від любові до імпічменту. Як відбувається деолігархізація від Зеленського

Печать PDF
Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии Василь Голобородько не тільки герой серіалу "Слуга народу". Адже саме за його образ, по суті, у 2019 році голосували виборці Володимира Зеленського у реальному житті.

Простий учитель, свій хлопець, людина з народу, яка отримала шанс покерувати країною, Голобородько-Зеленський мусив показати старій еліті, де раки зимують.

Згадайте, ще за кілька годин до інавгурації і в перші дні після неї в соцмережах і ЗМІ всерйоз обговорювали, чи буде президент Зеленський їздити на роботу на велосипеді. Бо ж вигаданий ним персонаж в серіалі їздив і навіть мав бути логотипом партії "Слуга народу".

Тож не дивно, що в масовій свідомості умовних 73%, Зеленський від самого початку був не-олігархічним персонажем: він же "наш", "свій", він не може бути "їхнім". Врешті, він і сам хотів так думати.

Насправді політичний процес реальної України різко контрастує зі світом України серіальної. Принаймні тим, що у кіно персонажі-олігархи завжди робили рівно те, що команда Зеленського записувала у сценарій.

Реальна ж політика більше схожа на прямий ефір, де заготований заздалегідь сценарій змінюється від кожної наступної дії, де не можна наперед прописати ролі для олігархів, а доводиться шукати способи співжиття із ними.

І Володимир Зеленський за майже два роки на посаді далеко просунувся у цьому пошуку. Фактично, за цей недовгий відрізок часу президент пройшов шлях – від дружби до війни.

За старою українською традицією олігархи по черзі приміряли на собі роль президентського фаворита. Пінчук, Коломойський, Ахметов, Льовочкін – так чи інакше ці люди за останні два роки наближались до президента і його свити, але ніхто із них так і не став її частиною.

Навпаки, з початком 2021 року Зеленський фактично дійшов до того, що за часів раннього Порошенка гордо називалось деолігархізацією.

"Прізвища тут не мають жодної різниці. Це Медведчук, Коломойський, Порошенко, Ахметов, Пінчук, Фірташ чи будь-хто інший. Важливо одне – ти готовий працювати законно і прозоро або хочеш і надалі створювати монополії, контролювати засоби масової інформації, впливати на депутатів та інших державних службовців.

Перше – підтримується, друге – закінчується", – заявив Зеленський, вітаючи санкції США про свого колись бізнес-партнера і палкого симпатика Ігоря Коломойського.

Чи означає це початок великої битви з олігархами, і чи вдасться президенту Зеленському уникнути долі свого візаві із серіалу "Від любові до імпічменту", розбиралась "Українська правда".

Зеленський і "старі" олігархи

Мабуть, найбільш точною ілюстрацією того, як не-олігархічний президент може знаходити спільну мову з олігархічними групами, стало висування кандидатів від партії "Слуга народу" на виборах до парламенту.

Як тепер зрозуміло, влітку 2019-го Зеленський мусив якимось чином зібрати людей для висування кандидатів по всій країні. Цілком очевидно, що він їх не мав. Йому допомогли старі та нові друзі, у тому числі олігархи.

Наприклад, Віктор Пінчук зумів різними каналами інкорпорувати у список "Слуги" випускників своїх навчальних програм, стипендіатів фонду Сороса, спікерів своїх конференцій і навіть менеджерів "Інтерпайпу". А людям типу Ігоря Коломойського чи Іллі Павлюка віддавались цілі області, де вони мали можливість висувати своїх людей на всі округи під брендом "Слуги народу".

Логіка таких дій зрозуміла: Зеленський мало вірив у можливість виграти відчутне число округів, тож легко віддавав їх людям, які готові були поборотись і викласти на це свої гроші.

Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии


Поруч із десятками справді нових облич, які ніколи не були у політиці, виборчі округи кинулись штурмувати родичі, секретарки, менеджери і просто друзі старих "рішал" від політики.

Але навіть у такій ситуації для Зеленського це був хороший варіант: у разі їхньої поразки Зе нічого не втрачав, але у разі виграшу, отримував додаткових людей у президентську фракцію.

Цей прагматизм був дуже показовий з кількох причин.

По-перше, за таким же принципом "якщо можеш – роби" Зеленський і зараз обирає собі союзників, радників, помічників, міністрів тощо.

По-друге, спершу мало хто розгледів, але Зеленський показав: він не вважає, що "послуги" типу виграних округів, ставлять його у залежність від того, хто таку "послугу" зробив.

Він був переконаний, що це його партія, його бренд, його фракція, його депутати. Якщо хтось може допомогти – нехай. Тільки щоб цей хтось не втручався у керування країною, бо це уже його, Зеленського, територія.

Проблема полягала в тому, що ця "територія" давно поділена між кількома фінансово-промисловими групами, які вважають, що це не вони посягають на володіння Зеленського, а він – на їхні.

Спершу ці люди були готові посміхатись і без скарг купувати "300 швидких" чи квартири полоненим морякам. Але настав момент показувати силу.

Почалося все з перекроювання енергоринку чи захоплення впливу над "Центренерго", але скоро дійшло і до публічної порки президента руками його ж фракції в Раді.

Згадати хоча б сагу про призначення міністром енергетики Юрія Вітренка, коли олігархи Ахметов і Коломойський почергово завалювали голосування "Слуги народу". Президент двічі просив "свою" фракцію призначити міністра, а олігархи двічі принижували президента, показуючи, чиї насправді "слуги" сидять у Раді.

Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии


І Зеленському не було, як відповісти на таку зухвалість. Але й заходити у відкритий конфлікт з обома олігархічними групами він побоюється.

Справа в тому, що легітимність президента-коміка, а як наслідок – усієї нинішньої влади, тримається на високому особистому рейтингу Зеленського.

Відкрита війна зі "старими" олігархічними групами – це в першу чергу війна з їхніми медіа-імперіями. На що вони здатні в питанні знищення рейтингів і довіри, Зеленський може поцікавитись у таких людей, як, скажімо, Арсеній Яценюк чи Петро Порошенко, чиї антирейтинги уже який рік б’ють рекорди.

Для конструкції влади Зеленського такий хід подій був би катастрофою.

Тому президент воліє мирно співіснувати в межах зрозумілих домовленостей, коли він не втручається в бізнес, але натомість отримує роль медіатора, судді останньої інстанції.

Поки всі "заробляють" в рамках пристойності, влада не заважає, але коли хтось переходить межу, то, скажімо, Антимонопольний комітет забороняє компаніям Пінчука брати участь в тендерах "Укразалізниці", ручний менеджмент Коломойського на "Центренерго" міняють на інший, а на компанії Ахметова накладають максимально дозволені штрафи.

Але це не оголошення війни, це спосіб окреслити рамку співжиття. Один із найближчих до Зеленського депутатів "СН" в розмові з УП окреслив цю надпозицію так:

"Оце зараз прийшли наші до Зеленського і кажуть, що на Ахметова є матеріали, щоб компанії покарати. А він каже: "Не називайте мені прізвищ. Байдуже хто: вчинив злочин – відповідає. Вони нам що, друзі?".

Однак до останнього часу у Зеленського не було дієвого аргументу впливу, який міг би дієво повертати до тями тих, хто дозволяє собі заграватись.

Тому в реальному житті олігархи поводились не менш брутально, ніж у серіалі "Слуга народу".

"Раніше доводилось постійно маневрувати, торгуватись. Бєня дзвонить і кричить, що виведе всіх своїх депутатів із фракції, розвалить монобільшість. Мусили домовлятись з Веревським, щоб у випадку чого завести "Довіру" в коаліцію. Тоді Бєню попускало", – описує політичні баталії один із керівників президентської фракції.

"А тепер все легше. Зеленський почув, що Буткевич (власник мережі АТБ – УП) щось там хоче свою групу в "Слузі" скупити. Зе набрав Арахамію і попросив передати, що якщо той не перестане, то наступне засідання РНБО буде про АТБ. І все – як рукою зняло", – додає співрозмовник.

Рада нацбезпеки на даному етапі стала для Зеленського інструментом, який дозволив окреслити "коридор можливостей": або ми дружимо, або є ризик повторити долю Медведчука, якому судилось стати першим експонатом в музеї деолігархізації часів Зеленського.

Воно і зрозуміло. Як пояснював якось УП один із старожилів української політики, "з Медведчуком воювати краще, бо Коломойський за один ефір "Права на владу" може так опустити рейтинг, що всім каналам Медведчука треба місяць працювати цілодобово".

Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии


Завдяки присутності опонента політик окреслює своє позиціонування і закріплюється на своєму електоральному полі, нагнітаючи ненависть до суперника.

В ідеалі найкраще мати ворога із суттєвим антирейтингом, тоді навіть у найгіршій ситуації можна сказати, що "я, можливо, і не найкращий, але подивіться на інших".

Саме такими ворогами для Зеленського стали Петро Порошенко та Віктор Медведчук. Оскільки Зеленський не хотів би розпочинати відкриту війну з олігархами "першого ешелону", вибір ворогів впав саме на них.

Неминучість конфлікту нового президента із Порошенком-Медведчуком, як і конфронтаціі з Коломойським, була очевидною одразу після обрання Зеленського.

П’ятий президент є природним суперником для шостого. Зе!виборцю не треба пояснювати, чому Петро Олексійович – ворог. І навпаки.

Їхня війна почалася ще в 2017 році, коли Зеленський почав потрапляти у рейтинги і адміністрація Порошенка намагалася завадити виходу "Слуги народу" на 1+1.

Зрештою, точкою неповернення у відносинах між Порошенком і Зеленським стала виборча кампанія 2019 року.

Колишній комік всіма можливими способами атакував тодішню владу. Сатиричні жарти на концертах "Кварталу", тролінг у "відосиках", карикатури у серіалах робили свою роботу.

Натомість Порошенко і його штаб ледь не у відкриту запускали лозунги про "Зеленського наркомана" та "Зеленського – раба Коломойського".

Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии


Після виборів Порошенко, як досвідчений політик, звиклий до подвійної гри, був готовий до ситуативного "перемир’я". Але новий президент образ не забув. Досі.

Другий ворог Зеленського – один з лідерів "ОПЗЖ" і кум російського президента Віктор Медведчук. На відміну від Порошенка, Медведчук – набутий супротивник чинного президента.

У 2019 році кум Путіна в певному сенсі допомагав Зеленському перемогти Петра Олексійовича. У будь-якому разі, канали "112" та "NewsOne", дуже компліментарно відгукувалися про Зеленського, подаючи його як останній шанс скинути Порошенка.

Одразу після виборів на каналах Козака-Медведчука маятник хитнувся в інший бік і медійна розправа почалась уже проти Зеленського.

Поки Володимир Зеленський плавно втрачав рейтинг, так само плавно він ріс у партій на двох крайніх електоральних флангах: на проросійському ОПЗЖ Медведчука-Льовочкіна, на проєвропейському – "Євросолідарність" Порошенка.

Обидві сили зі своїми медіа працювали на розколі суспільства, цементували ядерний електорат. Для обох однаково ворогом був Володимир Зеленський.

Аби переламати тенденцію до повної поляризації суспільства, де йому може і не знайтись місця, президент мусив вдатись до неочікуваних кроків. Зручні вороги були очевидні, потрібен був тільки інструмент. Ним стала Рада нацбезпеки і оборони.

Після запровадження санкцій проти Медведчука і близького до нього депутата Тараса Козака, всі чекали дзеркальних дій Зеленського щодо свого попередника. Навіть сам Порошенко був у настільки нервовій ситуації, що купився на фейк про санкції і переписав на себе телеканал "Прямий".

За даними УП, правоохоронці зараз посилено працюють над тим, щоб довести причетність оточення Петра Олексійовича до бізнес-схем Медведчука. Якщо Зеленському вдасться пов’язати Порошенка і кума Путіна, він має шанс зірвати електоральний джек-пот.

У цьому випадку Зе вбиває двох зайців: задовольняє запит людей на боротьбу з олігархами, хай і не першого ешелону, та одночасно працює на виділення власного електорального ядра, якого у 2019 році у чинного президента не було.

Переслідування Порошенка – це фактично виконання Зеленським передвиборчої обіцянки своїм виборцям: "Весна прийде – саджати будемо".

Атакою на Медведчука президент створює клопоти не лише проросійським силам – він вибиває у свого попередника можливість бути "найбільшим патріотом". Це дозволяє працювати із прозахідним виборцем, велика частина якого не хоче голосувати за Порошенка.

Судячи з усього, Зеленський для походу на другий термін обрав для себе саме проєвропейську нішу, а отже не має іншого виходу, як посунути із неї Порошенка.

Кримінальні справи за картини і призначення не мають на патріотичного виборця жодного ефекту, крім втоми. Проте доведені факти про спільний бізнес з кумом а отже і самим Путіним можуть коштувати Порошенку підтримки.

***

У другому сезоні серіалу "Слуга народу" основні проблеми президента Голобородька починаються тоді, коли Україна отримує транш МВФ, але замість реформ гроші розтікаються до олігархів.

Президент лютує, але виявляється безсилим у вибудуваній олігархічно-клановій системи політичного життя.

"Поки ми з вами вірили, що справедливість є і безрезультатно намагалися її знайти, дехто привласнював собі ресурси, надра, стратегічні підприємства, трубопроводи і навіть, як виявилося, КСУ. Одним словом, усе, що погано лежить. Відновлення справедливості в Україні було однією з моїх ключових обіцянок. Кажуть, обіцяного чекають три роки. Ми почали трішки раніше".

Ці слова Володимир Зеленський сказав нещодавно уже в якості реального президента у згаданому "деолігархізаційному" зверненні.

Події останніх тижнів ніби додали рішучості Зеленському. З кожним новим засіданням РНБО він робить усе сміливіші заяви, все несподіваніші події починають траплятись в країні.

То НАБУ садить літак із фігурантами справи "ПриватБанку", то спецназом із боями з "Центренерго" виганяють лояльний до лідера "приватівців" менеджмент, то з’являється інформація, що в Офісі генпрокурора лежать і чекають підпису готові підозри на самого Коломойського.

У часі це збіглося із дуже недвозначним сигналом із Вашингтона, де держсекретар Блінкен особисто оголосив про візові санкції проти дніпровського олігарха. Хоч зазвичай це робиться тихо, без особливих попереджень чи оголошень.

"Найбільша проблема Зеленського зараз – це Коломойський. Тому що американці вже прямо кажуть, що Бєню доведеться притягати. Зеленський опиняється у розвилці: або з американцями рвати відносини, або доганяти Ігоря", – описує ситуацію один із важковаговиків української політики.

Відкрита війна про Коломойського може і стане поворотною точкою політичного життя Зеленського.

Якщо до війни з Медведчуком і Порошенком додасться новий фронт імені Ігоря Валерійовича, виграти у такому протистоянні буде неймовірно складно.

Але якщо такий фронт не відкрити, шансів вижити ще менше.

Источник
Tags:     ЗЕЛЕНСЬКИЙ      КОЛОМОЙСЬКИЙ      АХМЕТОВ      ФІРТАШ      ОЛІГАРХИ