"Українська формула миру": плюси та мінуси нового плану припинення війни

Печать PDF
Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии Різноманітні формули заповнили порядок денний мирного врегулювання на Сході України. Чим вужчим при цьому стає діапазон відкритих рішень і чим вищими шанси на продовження поточного стану конфлікту, тим частіше складність базових проблем ховається за політичною риторикою.

Нещодавно своїм баченням процесу розв’язання конфлікту поділився народний депутат Вадим Новинський, вивівши формулу, яку він назвав "українською". Цей план не є першим і точно не є останнім у довгому списку – проблема відкритого конфлікту на Сході продовжує перебувати у фокусі суспільної думки та провокує спроби політиків запропонувати план, який врешті решт запрацює.

Минулого року, приміром, увагу привернув план міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, що спирався на тактику дрібних кроків та передбачав поступове звільнення і реінтеграцію окупованих територій за участі відносно невеликого контингенту миротворців ООН. Він став ще однією варіацією численних ініціатив, що висувалися на різних етапах розвитку конфлікту й спирались на ідеї миротворців, тимчасової міжнародної адміністрації та ін.

Те, що жоден план поки не спрацював, може свідчити як про їхні недоліки, так і про складність структури конфлікту, а також про брак зони можливих домовленостей, викликаний значними розходженнями базових інтересів Києва та Москви. Нам потрібна ініціатива, нові ідеї та власне бачення – а також дискусія всередині суспільства щодо базових параметрів мирного процесу, який не обіцяє бути ані швидким, ані простим.

"Українська формула" Новинського очікувано спирається на тему примирення – і при цьому виходить із того, що всередині Україні швидко і легко вдасться досягти консенсусу щодо інструментів та ресурсів для реінтеграції територій, що є наразі окупованими. При цьому уся повнота відповідальності покладається на українську державу та суспільство – Росія залишається ніби поза рамками процесу. Ці дві риси можна вважати найбільш вразливими для критики складовими формули за Новинським.

Серед інновацій – перекладення ключових переговорних функцій на парламентські інституції, ймовірно, із метою наближення до процесу законотворчості, бо внесення змін в українське законодавство є ключовим елементом попереднього етапу мирного плану. При цьому, однак, втрачається узгодженість та оперативний контроль над процесом – як у Москві, так і у Києві, хоча й з різних причин, але президент є надто сильною політичною фігурою, щоб зменшувати його вплив на процес.

Із наступною ідеєю "формули" важко сперечатися: нам потрібна комплексна стратегія, яка йде набагато далі "формули Штайнмайєра". Але якою вона має бути? План Новинського пропонує тріаду "гуманність-діалог-соборність". Перше – це фактично про мову, історію та канонічне православ’я, своєрідна антитеза іншій формулі у виконанні передвиборчого штабу Петра Порошенка. Друге – про примирення, класичну фазу постконфліктного врегулювання. Третє – про об’єднання зусиль сього суспільства навколо реінтеграції територій. Інтереси та роль Росії при цьому залишається без належної уваги, ніби вважається, що вона зберігатиме щось на кшталт дружнього нейтралітету. Між цим, це не так. Краще виходити із того, що Росія докладатиме зусиль для перетворення Донбасу на інструмент власної політики щодо України; і в нас поки немає підстав вірити в те, що політика ця буде для України доброзичливою.

Так само краще враховувати те, що питання реінтеграції, коли постане на порядку денному, викличе серйозні конфлікти всередині українського суспільства і матиме більше потенціалу для роз’єднання, ніж для об’єднання. Це буде пов’язано не лише із болісними питаннями, приміром, амністією; але й з величезними витратами, яких потребуватиме відновлення зруйнованої інфраструктури регіону. Українцям ще доведеться вирішувати, кому й скільки за це платити.

У цьому контексті планом передбачається створення посади віце-прем’єра з питань реінтеграції Донбасу – крок, можливо, й вірний в адміністративному відношенні; але такий, який сам по собі ніяк не наближає розв’язання фундаментального завдання з евакуації російської присутності й визначення базових політичних параметрів мирного врегулювання.

Послідовність кроків, передбачена формулою Новинського, в цілому відтворює логіку Мінського протоколу, концентруючись на питаннях місцевого самоврядування, амністії, фінансування відновлення та перехідного правосуддя. Тільки в такому контексті це виглядає не як поступки під тиском Москви, а як українські кроки із власної ініціативи. Це зміщує акценти в конфлікті, непропорційно зменшуючи відповідальність Росії. Суперечливим залишається і запропонований шлях розв’язання проблеми подвійного громадянства через узаконення фактично набутого російського громадянства українцями на окупованих територіях. Проблема множинного громадянства дійсно потребує нових підходів, але як раз громадянство Росії, можливо, має становити найбільш суттєвий виняток.

Слабкість всіх мирних планів полягає в тому, що вони залишають поза увагою питання ширшого контексту. Скільки Україна готова заплатити за виведення російських військ та які гарантії безпеки можуть бути прийнятними для нас, особливо з огляду на продовження окупації Криму? Розмови й плани щодо відродження та реінтеграції Донбасу – це добре, але вони не матимуть сенсу, доки немає іншого плану: як переконати Москву вивести війська з території України.

Николай Капитоненко, експерт МЦПД, "Апостроф"
Tags:     Москва      Донбас      Україна      Росія      мирний план      план Новинського