На сайті німецької газети Bild було опубліковано матеріал, в якому стверджується, що Росія повністю контролює окуповані райони Донбасу. За інформацією видання, так звані ДНР і ЛНР перетворені в маріонеткові освіти, які де-факто вже входять до складу Росії. Така ситуація повністю знецінює Мінські угоди і робить безглуздими будь-які вибори на підконтрольних бойовикам територіях, хоча РФ і висловлює свою зацікавленість саме в такому розвитку подій.
Якщо інформація Bild є правильною, то проблема Донбасу для України може бути вирішена лише двома методами. Перший — повністю відмовитися від окупованих територій: Донбасу і Криму. Другий — спробувати відвоювати Донбас. Якщо Україна дійсно хоче відновити контроль над Донбасом, то саме військове рішення стає найбільш імовірним сценарієм.
Німецька газета Bild опублікувала сенсаційний матеріал, в якому стверджує, що Росія встановила повний контроль над окупованими регіонами Донбасу. В якості доказу видання наводить запису засідання Міжвідомчої комісії з надання гуманітарної підтримки постраждалим територіям південно-східних районів Донецької та Луганської областей України в Держдумі РФ від 23 жовтня 2015 року. Комісія, фактично виконує роль "тіньового уряду Донбасу". Серед персоналій видання зазначає віце-прем'єра уряду Росії Дмитра Козака, заступника міністра економічного розвитку РФ Сергія Назарова, а також заступник міністра фінансів Росії Леоніда Горнина.
Повний контроль уряду РФ над фінансами, податками та ринками так званих ДНР і ЛНР де-факто перетворює "республіки" маріонеткові "держави", повністю керовані Кремлем. "Це підтвердження повного провалу Мінських угод, прихильність яким з боку Росії є лише облудою. Відповідно, вимога Заходу провести на окупованій території демократичні вибори (за українським законодавством — "Апостроф") є повним абсурдом", — робить невтішні висновки Bild.
Зазначимо, що Мінські угоди так ніколи толком і не виконувалися. Фактично, вони були порушені з перших же хвилин після вступу їх в силу, коли 15 лютого 2015 року бойовики ДНР і ЛНР за підтримки регулярних частин російської армії перейшли в наступ під Дебальцеве. Обстріл українських позицій на лінії розмежування тривають досі, причому їх географія поступово зростає. Отже, якщо висновки німецького видання вірні, Володимир Путін вже досяг своєї мети, залишивши в тілі України "отруєну стрілу" у вигляді ДНР і ЛНР. Позбутися від цього вірусу Україна може тільки двома способами.
Перший спосіб — визнати анексію Криму і повністю відмовитися від окупованих територій Донбасу, які вже не є українськими. При цьому Україна повинна буде зафіксувати нову державний кордон, яка пролягатиме по адміністративній межі між Херсонською областю та окупованим Кримом, а також за актуальною на момент прийняття такого рішення лінії розмежування в зоні АТО.
На думку старшого аналітика Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолія Октисюка, такий сценарій призведе, насамперед, до зняття санкцій з Російської Федерації, оскільки вони втратять всякий сенс. У свою чергу, Росія, може запропонувати варіанти примирення і пошуку компромісу в нових умовах. "Крім того, таке рішення буде корисним для подальшої інтеграції України в Євросоюз і НАТО, бо тоді вийде, що у нас вже не буде територіальних суперечок. Вивільняться кошти на проведення реформ. Фактично, настане мир", — пояснив Октисюк.
З іншого боку, при такому розвитку подій Україна може отримати криза всередині держави. Добровільна відмова від окупованих територій суспільство може вважати визнанням військової поразки. Це може викликати невдоволення як серед воїнів АТО, які пролили кров у боях за Донбас, так і серед різних праворадикальних елементів. Можливі масові акції протесту, які можуть призвести до значно більш драматичним подіям, ніж Майдан 2013-2014 роки. "Націоналісти і радикали будуть вимагати реваншу, закликати до відновлення територіальної цілісності, і ці рухи будуть користуватися успіхом, — вважає Анатолій Октисюк. — До того ж, не можна виключати, що забезпечивши порядок на здобутих територіях. Росія не вирішить рушити далі і відібрати, наприклад, Харківську область".
Другий, ще більш ризикований, спосіб полягає у спробі повернути окуповані території Донбасу військовою силою. В кінці літа-початку осені минулого року проводилися порівняння військових можливостей протиборчих сторін. Розрізнені банди бойовиків російська сторона перетворила в регулярну армію, яка зведена в два армійських корпуси, один з яких базується на території, підконтрольній ЛНР, а інший — ДНР. Командирами обох формувань є російські генерали. В середині січня 2016 року представник штабу АТО Антон Миронович заявив, що всього силам АТО на Донбасі протистоїть угруповання чисельністю до 40 тисяч осіб, серед них — понад 7 тисяч російських військових. За даними члена парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони, а також координатора групи "Інформаційне опір" Дмитра Тымчука, ця група мала, як мінімум, 600 танків, до 1500 одиниць бойових броньованих машин, а також понад 700 одиниць ствольної і реактивної артилерії. Крім того, за словами голови СБУ Василя Грицака, на кордоні з Україною формується ще і "третій армійський корпус".
Незважаючи на велику кількість зброї, бойовики воювати не хочуть і самі побоюються розгрому. Їх "командири" скаржаться на низьку мотивацію "військовослужбовців" обох корпусів, а також нездатність без підтримки Росії протистояти рішучого наступу ВСУ, якщо воно почнеться. "Ополчення" без підтримки російських військ протистояти їм"української армії", — Апостроф) не зможе. За своїм морально-вольовим якостям нинішня так звана регулярна армія ЛНР/ДНР менш боєздатна, ніж наше вкрай погано озброєне "ополчення" (у 2014 році, — "Апостроф"), — не раз казав ватажок терористів Слов'янська Ігор Гиркин (Стрільців).
Тим не менше, якщо вірити Міноборони, то на початку вересня минулого року перевага української армії перед бойовиками не виглядало переважною, а в дечому ВСУ навіть поступалися. В зоні АТО українська армія зібрала угруповання чисельністю в 73 тис. осіб. В її розпорядженні знаходились 360 танків, 1400 бойових броньованих машин, а також понад 1000 одиниць ствольної і реактивної артилерії. ВСУ також тримають в готовності 40 літаків і 30 вертольотів, однак авіація на Донбасі не використовується з серпня 2014 року.
З моменту оприлюднення цих даних пройшло вже більше півроку, але з тих пір сторони лише нарощували свій потенціал. Наприклад, українська сторона то і справа повідомляє про новому, модернізованому або відремонтованому зброю, що надійшов у розпорядження військових. Варто також пам'ятати про те, що під час війни справжні бойові можливості сторін можуть бути завідомо як перебільшені, так і применшені.
Як би там не було, але на думку Дмитра Тымчука, Україна має ресурси для проведення наступальних операцій: "Теоретично ми на це здатні. Інша справа, яка готовність військ до таких дій. Якщо контрактники ще воюють, то з мобілізованими можуть виникнути дуже великі проблеми".
Розуміючи цю ситуацію, Міноборони, в рамках проведення сьомої хвилі часткової мобілізації вирішив не покладатися на військовозобов'язаних, а зробило ставку на контрактників. Таким чином, при потребі в 25 тисяч осіб, до лав ЗСУ буде призвано всього 5 чи 10 тисяч військовозобов'язаних. Іншу частку "закриють" добре підготовлені контрактники, з яких відразу будуть сформовані передові підрозділи.
Дмитро Тимчук та Анатолій Октисюк, також вважають, що можливе наступ української армії викличе негативну реакцію в Європі, перш за все, з боку Франції і Німеччини, які звинуватять Україну в порушенні Мінських угод. "І головне, ми не знаємо, як поведе себе Володимир Путін. Якщо він зважиться на повномасштабну агресію проти України із застосуванням авіації та ракетної зброї, то у нас практично не буде шансів йому протистояти", — вважає Тимчук.
Тим не менш, якщо висновки німецьких журналістів вірні, а керівництво України все ще хоче повернути Донбас, військове вирішення цієї проблеми стає найбільш імовірним сценарієм. Мінські угоди мертві. Їх ніхто не збирається виконувати, принаймні, з російської сторони. Адже не для того РФ формує в ДНР і ЛНР армійські корпуси і наганяє туди маси зброї, щоб потім все це подарувати Україні, безперешкодно віддавши їй контроль над кордоном. А це означає, що військовому керівництву потрібно готуватися до операції по поверненню втрачених територій силовим шляхом, яку слід почати, незважаючи на позицію Заходу.
Хорватії в 1995 році знадобилося 3 дні для того, щоб в ході військової операції "Блискавка" завдати поразки Сербській Країні. Якщо ми боїмося втручання Росії, то у нас може не виявитися і цих трьох днів. Доля української "Блискавці" повинна бути вирішена протягом 24-36 годин після початку операції. За цей час ЗСУ повинні завдати бойовикам такої шкоди, щоб російської армії вже просто не було сенсу втручатися і когось рятувати. На думку Анатолія Октисюка, момент для силового варіанту може представитися, якщо в Росії настануть обставини, які не дозволять Кремлю швидко відреагувати на зміну ситуації. Наприклад, політична криза, викликана погіршенням економічного становища всередині країни. Чи здатна українська армія на такий бліцкриг — питання відкрите. У будь-якому випадку, командування ЗСУ не буде мати права на помилку, тому що наслідки провалу української "Блискавці" можуть бути куди страшніше наслідків Майдану-3.
Решта новин