Після заяв деяких українських політиків про те, що в результаті корупційних схем країна втратила $70-100 млрд, доля і місцезнаходження виведених грошей стали об'єктом широкого обговорення. Багато хто впевнений, що ці кошти здатні швидко і легко вирішити економічні проблеми країни, принісши в суспільство достаток і процвітання. Зволікання з їх поверненням почало сприйматися, щонайменше, як безвідповідальність. У чому ж насправді причина того, що процес ніяк не бажає зрушити з «мертвої точки»? Завдання, що стоїть перед правоохоронною системою України, пов'язане з великим обсягом роботи і високим рівнем складності. Його можна поділити на три складових − знайти капітали, заморозити і повернути у власність держави. За першими двома пунктами Україна отримала суттєву допомогу і підтримку від закордонних партнерів. Так, у рамках міжнародних санкцій було заморожено активи чиновників на суму, яка перевищує кілька сотень мільйонів доларів, у Швейцарії, Австрії, Ліхтенштейні, Нідерландах, Кіпрі та Великобританії.
Загальний розмір активів, виявлених на сьогодні, виявився значно нижчим за очікувані суми. Якщо не брати до уваги перебільшення, допущені при озвучуванні передбачуваних цифр, така різниця може бути обумовлена тим, що стаски корумпованих чиновників осіли в тихих гаванях, надійно захованих за підставними особами, трастами та приватними фондами.
Але є певні цілком матеріальні активи, які виявити вдалося. І саме на них є сенс зосередити увагу, адже зайва повільність може призвести до того, що навіть ці активи вислизнуть від українського правосуддя.
Принцип верховенства права, який сповідують європейські держави, припускає недоторканність майна, а в основі кримінальної юстиції лежить презумпція невинності. Це означає, що гучні заяви політиків, викривальні публікації в ЗМІ і навіть факт розслідування, ініційованого правоохоронними органами, не є підставами, на яких певна особа може бути позбавлена права власності.
Тому, оцінюючи перспективи повернення в Україну корупційного капіталу, слід абстрагуватися від шуму навколо цієї теми й зосередитися на сухому залишку: хто вчинив злочин, яке, ким і коли це було встановлено, до якого покарання цю особу засуджено?
Головною перешкодою кримінальному провадженню спочатку називали законодавчу проблему − неможливість заочного розгляду (без присутності обвинувачуваної особи). Цю перешкоду було усунено в жовтні минулого року, після прийняття закону №1689-VII. Цей документ викликав чимало критики з погляду прав людини, але був виправданий необхідністю притягнення до відповідальності чиновників, які знайшли притулок закордоном. Незважаючи на це, поки що немає свідчень, що виправлення законодавчої бази наблизило торжество правосуддя.
У березні президент розпорядився створити Робочу групу з питань виведених активів, що викликало певні «дежа-вю» з 17 липня минулого року, коли КМУ заснував Міжвідомчу комісію − з аналогічною функцією, однак про результати діяльності якої практично нічого не відомо.
ГПУ час від часу інформує про консультації з органами досудових розслідувань та нагляду за кордоном, а також із Міжнародним центром з повернення активів (ICAR). Не заперечуючи необхідності координації зусиль з різними відомствами в Україні та за її межами, варто зазначити, що в розпорядженні ГПУ є достатньо повноважень і засобів для того, щоб провести слідство, сформувати обвинувальний акт і передати кримінальну справу до суду.
Як показує світова практика, повернути капітали, виведені з країни корумпованими чиновниками, складно, але реально. Нігерія, пройшовши тривалий адміністративно-судовий процес, повернула з швейцарських банків сотні мільйонів доларів поваленого диктатора Сані Абача. В Індонезію зуміли повернути частину коштів, вивезених екс-президентом Сухарто.
Негативних прикладів також достатньо. Гаїті так і не побачила коштів, привласнених екс-президентом Франсуа Дювальє. Україна не змогла добитися повернення із США активів Павла Лазаренка.
Незважаючи на підсумок провадження, виведені мільярди не варто сприймати як панацею, здатну реанімувати економіку України. Якщо частина цих сум і вдасться повернути, то на це підуть роки, а повернуті активи не зіграють ключової ролі у формуванні дохідної частини бюджету.
Однак для України вкрай важливо довести процес до кінця. І справа тут не в самих грошах, і навіть не в покаранні осіб, які їх привласнили. Можна припустити, що значна частина набутих статків, на жаль, залишиться поза досяжністю українського правосуддя і забезпечить їх власникам безбідну старість. Головне, чого нова українська влада зможуть досягти, повернувши в країну збиті на корупційні злочини капітали, − створити прецедент, переламати психологію. Результат продемонструє, що держава і, зокрема, її правоохоронна система, перейшла на нові стандарти роботи, а Україна більше не є країною третього світу.
Решта новин