10 грудня у Відні країни нафтового картелю ОРЕС в черговий раз намагалися домовитися про заморожування видобутку нафти в 2017 році з членами-спостерігачами картелю і не входять в клуб лояльними державами.
Офіційний статус спостерігача в картелі мають РФ, Мексика, Оман, Єгипет і раніше вийшла з клубу Індонезія. Завданням переговорів було намір укласти договір про зниження видобутку з країнами, що не входять в картель. Щоб утримати світові ціни на нафту від подальшого падіння, ОРЕС пропонує цій групі країн скоротити нинішній рівень видобутку на 600 тис. бар/суки, але поки безуспішно.
Відбулася домовленість картелю з лояльними клубу країнами повинна була закріпити досягнутий 30 грудня внутрикартельный договір ОРЕС про початок власної заморозки видобутку з скороченням на 1,2 млн бар/добу від поточного рівня.
Ці спільні зусилля можуть у першій половині 2017 року утримати світові ціни в коридорі $55-64/бар. В іншому випадку буде продовжаться відкат нафтових цін до рівня грудня 2015 року, коли Brent торгувався по $36/бар.
Падіння цін загрожує крахом не всім країнам-експортерам нафти. Відбувається природний відбір, який змушує найслабших за безцінь розпродавати державні активи, і не тільки нафтові. Що стосується вигоди від низьких цін, то тут ряди інтересантів ширше. За оцінкою СБ, надлишок пропозиції і викликане цим падіння нафтових цін в 2014-2015 роки на 45% піднесло глобального ВВП подарунок: плюс на 0,7–0,8% в середньостроковій перспективі, і могло глобальну інфляцію.
Хто ламає домовленості всередині ОРЕС
Плани заморозки видобутку країнами ОРЕС виношувалися більше двох років. Проти цього рішення виступали три члена картелю — Нігерія, Іран і Ірак. В Лагосі з настороженістю ставляться до арабським країнам ОРЕС з-за підтримки ними ісламського сепаратизму на півночі Нігерії. Тому нігерійські власті готові нарощувати грандіозний зовнішній борг, виношувати плани розпродажі головної державної нафтокомпанії, і торгувати за будь-яку ціну, аж до трагічно низькою.
У цій країні вважають, що якщо Лагос під диктовку ОРЕС скоротить видобуток, то наступним кроком стане вимога арабських країн створити федерацію ісламських провінцій на півночі країни. Незважаючи на регулярні теракти, більшість нігерійського населення вперто не згідно з перспективою розколу держави на християнську і мусульманську частини. Є свої аргументи відмови від заморозки видобутку і в Іраку з Іраном. З Тегераном все просто. Там точно знають суму своїх збитків від пом'якшених в 2015 році міжнародних санкцій, і мають намір відшкодувати цей збиток за рахунок зростання експорту нафти за більш дешевою ціною, демпінгуючи проти експортерів з арабських країн.
З Іраком складніше. Ця країна за фактом не контролює майже половину свого експорту, який йде в Туреччину з Мосул і Кіркук через іракський Курдистан. Мосул, наприклад, взагалі контролює Ісламський Халіфат. Згода Багдада на заморозку в таких умовах означає, що видобуток будуть змушені скорочувати підтримують центральну владу південні шиїтські райони країни.
В цей же час, іракська курдська автономія на півночі країни буде ігнорувати заморозку ОРЕС. Рано чи пізно, такий диспаритет у нафтових доходах змете нинішню іракську владу. Тому офіційний Багдад не може погодиться з запропонованої ОРЕС заморожуванням видобутку.
Всі ці внутрішні бар'єри були формально зайняті на саміті ОРЕС в кінці листопада. Країни клубу погодилися, що, по-перше, Нігерія і Ірак під заморозку не підпадають. По-друге, члени ОРЕС дозволили Ірану зупинити зростання своєї здобичі тільки навесні 2017 року на рівні, який значно більше щомісячної видобутку в кінці 2016 року. Як при цьому картель має намір півроку стримувати зниження цін, не зовсім зрозуміло.
Кому вигідна дорожнеча
Лідирує серед інтересантів дешевої нафти Китай. Його економіці потрібно дешеве нафтову сировину, інакше темпи зростання сповільняться, що може зупинити потік інвестицій у цю країну. Крім того, гра на ціновому демпінгу допомагає Пекіну глобалізувати операції китайських нафтових компаній. І робити це без особливих витрат.
Тому що чим більше держав-страдників винесе на поверхню хвиля падіння світових нафтових цін, тим ширше буде вибір дешевих активів, які зможуть купити китайці. І тим сильніше виростуть власні активи китайських нафтових корпорацій-гігантів. Відразу після краху нафтових цін в 2014 році дві з них, CNP і Sinopec, увірвалися на перші позиції Fortune Global 500.
Другою державою, зацікавленою в крах світових цін, з недавніх пір є США. У 2015 році в ході запеклих дебатів між адміністрацією Обами і республіканцями, Вашингтон зняв заборону на експорт нафти.
Наступним кроком республіканців щодо повернення американських експортерів стала перемога над демократами щодо зняття заборони на будівництво першої фази трансамериканского нафтопроводу Keystone LP. Цей трубопровід потрібен для росту імпорту на американський ринок важкої і дешевої бітумної нафти з Канади, що призведе до обвального зростання експорту з США більш дорогий легкої нафти.
Противники цінового демпінгу відразу після розблокування будівництва цієї "Великої Транс-американської труби" почали запевняти пресу в тому, що у США, нібито, немає запасів нафти, достатніх для тривалого цінового демпінгу, і тому скоро цінової кошмар закінчиться. Але вийшло навпаки.
До осені цього року ратують за повернення глобального нафтового домінування США республіканці взяли більшість у американської влади, причому, у законодавчої, виконавчої і судової одночасно. У американських республіканців є три традиційні та беззмінні територіальні вотчини — нафтова Аляска, гігантські запаси якої стали більш доступними через полегшення арктичної навігації і кліматичних змін; Південна Дакота, через яку пройшов Keystone; Техас, нафтова столиця країни та місце, куди протягнуть новий нафтопровід.
Виборці нового президента Дональда Трампа з усіх цих нафтових регіонів прагнуть реваншу американської нафтової індустрії.
Які відповіді на такий запит виборців дасть ще не до кінця сформована адміністрація Трампа, точно стане відомо через лічені місяці. А поки цього відповіді немає, оптимізм американських експортерів розігріла техаська компанія Pioneer Natural Resources. Майже відразу після проведених виборів у США, вона вирішила надати офіційний статус одному своєму порівняно давньому нафтовому відкриття.
Мова йде про разбуренном в травні цього року ділянці Wolfcamp на сланцевий родовищі Permian Basin в Західному Техасі. Після успішного буріння, техаська преса почала стверджувати, що Пермський басейн зберігає 12 млрд тонн сланцевої нафти. До цього відкриття найбільшим родовищем сланцевої нафти в США вважалася формація Green River з родовищами Piceance Basin і Uinta Basin, в яких були підтверджені сумарні запаси в 36 млрд тонн.
Для порівняння: найбільше у світі родовище легкої нафти, аравійське Al Gavar, має в своєму розпорядженні запасами у 12 млрд. тонн. А найбільші родовища в колишньому СРСР, наприклад, Кашаган і Тенгіз в Казахстані мають 4,8 млрд тонн і 1,6 млрд тонн легкої парафинистой нафти відповідно.
Одним словом, США може підтвердити свій статус світового нафтового гегемона, відкриваючи все нові і нові запаси. У такій ситуації у противників реалізованої нині на світовому ринку нафти політики цінового демпінгу залишається одна надія — на те, що в американських компаній високий поріг рентабельності освоєння сланцевих басейнів.
Однак, ця надія тоне в темряві американського фондового ринку, який отримує від більшості сланцевих нафтових компаній дуже оптимістичну звітність. Якщо її звести до загальних цифр, то вийде, що в період 2006 - 2016 років ефективність буріння та освоєння свердловин на найвідоміших сланцевих родовищах Bakken, Eagleford, Permian зросла в середньому на 1500% і більше.
У самому екзотичному випадку, буріння куща кількох горизонтальних свердловин з одного бурового стовбура показало зростання рентабельності в 33 рази порівняно з аналогічним бурінням десять років тому.
Словом, поки ОРЕС намагається орудувати інструментарієм картельной політики і грає звичними йому методами підвищення нафтових цін, американці роблять все для того, щоб здешевити свою нафту. Навіщо? Щоб повернути собі зовнішні ринки збуту. Більшість з них в період трьох десятиліть забороненого американського експорту були або безповоротно втрачені або віддані на відкуп експортерів з інших країн.
Україна в новій нафтової грі
Розігрів цінової конкуренції на світовому нафтовому ринку здійснює негативний вплив на традиційні статті українського експорту — аміак, карбамід та прокат чорних металів неминуче дешевшають слідом за падінням цін на енергоносії. Якщо ці галузі не зможуть вчасно залучити інвестиції та підняти ефективність в період дешевих цін, в найближчому майбутньому їх чекає колапс, тобто, дешева розпродаж активів.
Але є і плюси. Епоха дешевої нафти змінила структуру припливу валюти на український ринок. Змінилися і товарна структура експорту, та його основні напрямки. Падіння нафтових і газових доходів в деяких країнах зробило ці зовнішні ринки непривабливими і мало перспективними, а часом, навіть небезпечними для українських експортерів.
Зростання економіки в енергодефіцитних країнах ЄС і Далекого Сходу вже кілька років як сформував додатковий попит на продукти харчування, будівельні матеріали та послуги, а також продукцію машинобудування. В кожній з цих галузей українська економіка цілком пристойно формує зустрічні пропозиції.
Але поки що нові українські зусилля обмежені експортом робочої сили в електронному програмуванні, і поставками аграрної продукції з низькою доданою вартістю. Українське машинобудування і продукція АПК високого рівня обробки ще не встигли проникнути на ті світові ринки, де завдяки дешевої нафти виник додатковий попит.
Яка галузь в такій ситуації здатна зіграти роль буфера для української економіки? Можна робити ставку тільки на АПК і пов'язану з ним сферу транспорту, але така однобокість занадто небезпечна. Цілком ймовірно, що цю роль можуть зіграти нині майже повністю "сплячі" галузі вітчизняної промисловості — це транспорт і переробка нафти, і особливо нафтохімія.
Дешева нафта для цих галузей — це стимул. У тривалі періоди низьких цін, центр прибутковості нафтової індустрії зміщується з сектора буріння і видобутку в хімічну промисловість, нафтову переробку і торгівлю. Розраховуючи на їх неминуче зростання в Україні, слід пам'ятати, що в період високих нафтових цін українська нафтохімія розвивалася тільки в будівельному сегменті.
Нові виробництва побутової або загальної хімії у нас майже не з'являлися. Більшість українських НПЗ працювали в статусі філій російських компаній, не маючи шансів на модернізацію. У підсумку, український ринок нафтопродуктів скотився до 80% залежно від якіснішого імпорту, будівництво автострад стримується необхідністю імпортувати якісний бітум, а ринок побутової хімії майже не має українських марок. Триває уже два роки ера дешевої нафти дає українській економіці всі шанси виправити допущені раніше перекоси.
Тому можна припускати, що використання дешевого нафтової сировини для корекції імпортних ніш на ринку нафтохімії це один з шансів зростання. Переробка дешевої сировини цілком здатна компенсувати української економці непоправні втрати, які вона несе від втрати статей традиційного, "енергоємного" експорту: азотних добрив, в яких 75% витрат припадає на природний газ, чи чорних металів, виробництво яких критично залежить від вартості електроенергії. З цієї точки зору, безуспішна боротьба ОРЕС проти падіння світових цін нафти безпосередньо впливає на ті структурні зміни, які відбуваються і будуть відбуватися в українській промисловості.
Всі новини