Юлія Тимошенко заявила про нову стратегію для Національного банку, яка включає повернення НБУ з-під "зовнішнього управління" в "систему управління України", стабільний валютний курс і "правильну систему кредитування".
За словами Тимошенко, такий підхід дозволить вирішити чимало проблем, включно з низькими зарплатами і браком доступного житла для молоді.
По суті, "нова стратегія" Тимошенко означає відновлення політичного впливу/контролю над НБУ, фіксацію обмінного курсу і стимулювання економіки за рахунок низьких процентних ставок, тобто "друкування грошей".
Замість обіцяного вирішення проблем пересічних громадян, заявлена стратегія вирішить проблеми політиків, які прийшли до влади. У той же час бізнес і населення з великою часткою ймовірності постраждають від чергової економічної кризи.
Незалежність центрального банку – одне з небагатьох досягнень України після Революції Гідності. Вільний від політичного втручання центробанк може зосередитися на непопулярних, але важливих кроках, які роблять економіку менш вразливою до зовнішніх шоків і виводять її на шлях сталого економічного зростання.
І Нацбанк за останні чотири роки зробив чимало таких кроків, хоча суспільство може не до кінця усвідомлювати їх корисність і важливість.
Очищення банківської системи від недієздатних банків, посилення банківського нагляду, перехід до гнучкого валютного курсу і режиму таргетування інфляції – це структурні зміни, які роблять українську економіку сильнішою і стійкішою.
У той же час центробанки, що перебувають під політичним контролем, роблять не те, що добре для економіки, а те, що вигідно політикам для переобрання на наступний термін.
Наприклад, необгрунтовано знижують процентні ставки, щоб стимулювати економічне зростання, або ж проводять "таргетовану емісію", щоб підтримати дешевими кредитами окремі підприємства або сектори, як правило, контрольовані наближеними до влади людьми.
При цьому фіксація валютного курсу дозволяє приховати дисбаланси, що накопичуються в економіці, і створити ілюзію фінансової стабільності.
Насправді, запропонована Юлією Тимошенко "нова стратегія" не є такою вже новою. Оцінити її наслідки можна звернувшись до недалекого минулого.
У 2010-2013 роках команда Віктора Януковича проводила політику дуже схожу на ту, яку пропонує Тимошенко. Валютний курс гривні був прив'язаний до долара США, НБУ поступово знижував (і так невисоку) облікову ставку, довівши її до 6,5% до середини 2013 року. При цьому проводилася надмірно м'яка бюджетна політика: широкий дефіцит бюджету (з урахуванням рекапіталізації Нафтогазу) досягав 7% ВВП.
В результаті, всього за два роки резерви НБУ скоротилися з 6 місяців імпорту в 2010 році до критичного рівня в 3 місяці в кінці 2012 року.
Утримувати економіку від кризи протягом 2013 року команді Януковича вдавалося тільки завдяки сприятливим світовим фінансовим ринкам, заграванням з МВФ і сумно відомому пакету фінансової "допомоги" від Росії в обмін на відмову від європейської інтеграції.
Зараз у економіки України набагато менший запас міцності, ніж в 2010 році, а глобальні фінансові ринки переживають не найкращі часи через торгову війну між США і Китаєм і через очікування рецесії в світовій економіці в найближчі два роки.
У той же час золотовалютні резерви НБУ складають $18 млрд, ледве дотягаючи до критичного порога безпеки в три місяці імпорту. Це рівно в два рази менше, ніж в 2010 році. Державний борг перевищує позначку 60% від ВВП порівняно з 40% в 2010 році. Кредитний рейтинг України перебуває на рівні ССС/B-, що на кілька позицій нижче, ніж в 2010-2013 роках.
При цьому залишається високим навантаження виплат за зовнішніми боргами. У наступні два роки уряду і НБУ потрібно заплатити зовнішнім кредиторам майже $12 млрд, тобто дві третини сьогоднішніх золотовалютних резервів.
Більше половини цієї суми – виплати за кредитами від міжнародних організацій і держав-партнерів України, включно зі США і ЄС. Це непростий виклик, але з ним можна впоратися, залишаючись на шляху реформ і проводячи консервативну політику, як грошову, так і бюджетну.
Відхід від цього шляху призведе до остаточної втрати довіри як приватних іноземних інвесторів, так і західних партнерів України.
Приклади Туреччини та Аргентини в середині цього року продемонстрували, що втрата довіри іноземних інвесторів може спровокувати валютну кризу і рецесію навіть в більш стійких економіках, ніж Україна. В середині року турецька ліра і аргентинське песо втратили половину своєї вартості, хоча обидві країни мають кредитний рейтинг на кілька позицій вище, ніж Україна.
Перспективи економічного зростання в обох країнах також різко погіршилися. У квітні цього року МВФ прогнозував, що в найближчі два роки економіка Туреччини буде рости на 4,0-4,4% на рік, а економіка Аргентини – на 2-3%.
Зараз, за очікуваннями експертів Фонду, зростання в Туреччині сповільниться практично до нуля в 2020 році, а в Аргентині вже в наступному році настане рецесія.
На відміну від Туреччини та Аргентини, Україна має не тільки слабшу економіку, але ще й недоброго сусіда, який не упустить можливість скористатися кризовою ситуацією.
В результаті, ціна "нової стратегії" для України може виявитися занадто високою.
Томаш Фіала, НВ
Решта новин