gototopgototop

Екс-віце-прем’єр самопроголошеного Косова Едіта Тахірі: Україні слід домовлятися з Росією так, як ми домовляємося із Сербією

Печать PDF
Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии «Україна повинна визнати Косово, яке також запровадило частину загальноєвропейських санкцій проти Росії»

1996-1997 роках уряд Югославії почав переселяти сербських біженців із Хорватії та Боснії і Герцеговини до Косова. Це призвело до збройних протистоянь між так званою «Армією визволення Косова» і урядовими військами та поліцією Югославії.

Влада Югославії почала репресії наприкінці 1998-го - початку 1999-го років. За оцінкою міжнародних спостерігачів, ці події мали ознаки етнічних чисток. Потім було введення миротворчих військ, край Косово перейшов під контроль ООН, хоча де-юре залишався автономією Сербської Республіки, яка постала замість остаточно зниклої Югославії у 2006-му році. Поступово влада Косова почала встановлювати контроль над територією краю. 17 лютого Косово проголосував за свою незалежність, яку визнали 114 держав. Україна серед них досі не визнає.

Сьогодні ця частково визнана у світі держава має чимало схожих проблем з Україною. Це і інтеграція до суспільства неприхильно налаштованих його членів, а то і взагалі ворожих до уряду мешканців Косова сербської національності, подвійна виплата пенсій деяким громадянам із Сербії і Косова, а також тиск Росії, яка є союзником Белграда.

Як Косово добивається свого визнання і шукає шляхи примирення із Сербією в інтерв’ю «Главкому» розповіла екс-заступник прем’єр-міністра Косова Едіта Тахірі. З 2011 року була головним учасником переговорів від Косова у Брюссельському діалозі з сусідньою Сербією за посередництва ЄС та підтримки США.
Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии
Екс-віце-прем’єр самопроголошеного Косова Едіта Тахірі


Пані Тахірі, чим досвід розв’язання конфлікту у вашому краї може бути корисним Україні?

По-перше, нагадаймо, що Косово народилося після розпаду Югославії, воно була однієї з частин федерації. По-друге, війна у Косові за незалежність була війною за право на самовизначення, у якій косовці протистояли сербським етнічним чисткам. І по-третє, Косово ніколи не було частиною Сербії, було частиною Албанії. На початку XX століття Косово була частиною сусідніх країн.

Після початку збройної агресії Сербії Сполучені Штати і НАТО втрутилися, зупинили війну, етнічні чистки – і Косово розпочало боротьбу за незалежність, яка тривала з 1999 до 2008 року і завершилася проголошенням незалежності і початком міжнародного визнання.

Якщо говорити про український Крим, його анексію, то є різниця у двох засадничих аспектах, порівнюючи із ситуацією у Косові. По-перше, в Україні не було процесу дезінтеграції, розпаду, якщо можна так висловитися, а в Югославії саме був конфлікт між різними національностями.

По-друге, у Криму не було жодних утисків, а у Косові Сербія утискала албанське населення. І, по-третє, міжнародне право визнало незалежність Косова, а «незалежність» Криму з анексією ніхто не визнав. Росія вчинила агресію, знехтувавши міжнародним правом. Це головні відмінності, але насправді їх дуже багато. Росія маніпулює Кримом, намагається показати, що є гегемоном, відповідно проявляє нові геополітичні амбіції. Її поведінка дуже подібна до поведінки Сербії на Балканах. Є сім держав, які народилися в колишній державі (Югославії), шість із них рухаються у євроантлантиному напрямку, вони вже не піддаються впливам із Москви.

Україна – це країна, яка також орієнтована на Захід. У 90-х роках ви обрали демократичний шлях розвитку, верховенство закону, свободу, процвітання. Не повертатися до минулого, а шукати розвиток: економічний, соціальний. Тобто ви обрали не повернення до середньовіччя, коли загарбували території, а майбутнє. Ваша країна не чинила геноциду щодо своїх громадян.

У 1998-1999 роках Косово стикнулося з масовою кількістю переселенців і біженців. Рада безпеки ООН на початках конфлікту не могла ухвалити жодної резолюції, яка би зупинила етнічні чистки з боку центрального уряду Югославії через позицію Росії. Як вдалося вийти зі становища?

Насправді нам таки вдалося домогтися ухвалення трьох резолюцій Ради безпеки ООН. Однією з таких резолюцій був дозвіл на введення миротворчих військ у Косово, що дозволило силам ООН і НАТО зупинити ескалацію.

Далеко не всі проекти резолюцій Ради Безпеки ООН, які лобіює Україна, може підтримати Рада Безпеки через вето з боку Росії. З цією ж проблемою стикалося і Косово. Який міжнародний майданчик міг би допомогти Україні наблизити мир, враховуючи те, що НАТО навряд чи втручатиметься, як це було на Балканах?

Дійсно, коли розглядали питання Косова (у Радбезі ООН), Росія була присутня за столом переговорів, але не підписувала проекти резолюції. Після війни, після проголошення незалежності Сербія спробувала маніпулювати однією частиною Косова, як нині Росія діє на територіях Донеччини і Луганщини. Однак ми у діалозі з Сербією, із Європейським Союзом сім років узгоджували інтеграцію сербського населення (яке проживає у Косові) у спільноту Косова. На мою думку, ця модель діалогу є дуже позитивною і показовою для наслідування.

Як інтегрувати людей із Донбасу в українське суспільство? Звичайно, це складна ситуація, вихід із якої належить віднайти самій Україні, оскільки сусідні країни займаються маніпуляціями. Потрібен діалог у міжнародній площині, діалог усередині вашої країни. Проблема не може вирішитися сама собою. Ми успішно працюємо над тим, аби реінтегрувати сербське населення у суспільство Косова, цим досвідом ми можемо поділитися з Україною.

Ви говорите про необхідність мирного діалогу в Україні, натомість нещодавно заявили, що примирення Косова із Сербією буде неможливим без вибачення з боку Сербії. Вочевидь, примирення України із РФ не буде можливим без вибачення Москви?

Для Сербії важливо визнати свою провину перед Косовом. Взаємне визнання між Сербією і Косовом призведе до стабільності відносин між державами і в цілому регіоні. Найперше, що необхідно зробити, це визнати. Так, це гуманітарне питання, політичне. Ми вважаємо, що Україна повинна визнати Косово, тому що нас уже визнали понад 114 країн. Окрім того, Косово також запровадило частину загальноєвропейських санкцій проти Росії. Ми думаємо, що така політика допоможе народам досягти свободи та допоможе обмежити негативний вплив Росії. Визнання Косова – це шлях позбавитися залежності від Росії.

Росія, обґрунтовуючи свою агресію у Грузії чи Україні часто посилається на Косово. Мовляв, Європа підтримала вашу незалежність, чому ми не можемо допомагати у прагненні незалежності Південній Осетії, Абхазії, у Криму та на Донбасі. У чому полягає ключова різниця між незалежністю Косова й окремими регіонами України, Грузії чи Молдови, у яких Москва встановила свій контроль?

Хочу зосередити вашу увагу на ключовій різниці між наведеними прикладами. І Грузія, і Україна – це країни, які не зникають, не розпадаються, вони існують. Натомість у колишній Югославії, яка мала кілька федеральних частин, відбувався процес розпаду й утворення незалежних країн. Тобто, різниця полягає в наявності країни, якої уже немає на карті світу. Це по-перше. По-друге, Косово, Словенія, Хорватія – всі вони були частинами федеративної Югославії. Подібно до республік у колишньому СРСР. Але потім республіки проголосили свою незалежність. Щодо Абхазії і Південної Осетії, то вони хіба є федеральними частинами Грузії, чи були такими? Ні. Чи Донецьк був федеральною частиною України?

Але Крим, наприклад, є Автономною республікою у складі України.

АР Крим не була і не є федеральною частиною України. Натомість Косово, відповідно до Конституції Югославії, могло вийти з неї або залишатися, незалежно від того, ця країна (Югославія) залишалася на мапі світу, або ні. Автономна Республіка Крим могла, відповідно до Конституції України, проголосити незалежність? Ні. От тому ми бачимо проблеми на різних рівнях, автономної провінції у державі та федеральної частини держави.

У сучасному світі є приклади сепаратистських рухів у Каталонії, Абхазії, Південній Осетії. Де проходить межа між правом народу на самовизначення і правом держави на непорушність власних кордонів?

Я хотіла би сказати про різницю між Косово і Каталонією. Іспанія не розпалася. Іспанія не вчиняла жодної злочинної діяльності, ніяких етнічних чисток у Каталонії. Так, у Каталонії є право на самовизначення, але Конституція Іспанії не дозволяє їм одноосібно це право реалізувати (за Конституцією Іспанії, рішення про незалежність якогось регіону має схвалити більшість громадян країни – «Главком»). Натомість у Югославії Косово мало таку можливість відповідно до Конституції тодішньої Югославії. Ось тому абсолютно різні ситуації з Іспанією та Каталонією і з Югославією та Косово… Щодо Югославії: одна країна утискала іншу, деяких людей, групи людей всередині країни, вчиняла геноцид, зазіхала на суверенітет. Тому виникла необхідність захищатися. Міжнародне право дає людям можливість захищати себе. Чому так сталося із Хорватією, Боснією, іншими країнами? Тому що Сербія вчиняла військові дії проти них. Так, те, що сталося в Україні, – це дуже погано. Повертати те, що ви втратили можна лише шляхом мирного діалогу, хоч це потребуватиме часу.

На півночі Косова проживає багато сербів, яких складно інтегрувати у косовське суспільство. В Україні також є великою проблемою інтеграція частини мешканців Донбасу, зокрема через інформаційну війну, яку розв’язала Росія проти України. Яким є досвід Косова з інтеграції людей, схильних піддаватися пропаганді?

По-перше, ми зрозуміли, якими є проблеми сербської меншості, яка проживає у нас на півночі. Ви маєте почути їх (мешканців Донбасу з їхніми проблемами – «Главком»), у жодному разі не ігнорувати. Косово отримує незалежність, Сербія намагається повернути контроль над північчю Косова. Сербія заручилася підтримкою Росії, яка тут бачить свої інтереси. Отже, Росія через Сербію присутня у Косові та Боснії. Росія присутня і в Україні, і Грузії.

Ви говорите про дипломатичне вирішення конфлікту Але ж у Росії більше грошей, більше зброї, і вона розуміє тільки силу.

Я скажу вам, що ми зробили, може, це вам допоможе. Ми були дуже терплячими одразу після закінчення війни. Дуже. Ми ніколи не намагалися силоміць реінтегрувати сербів, які живуть на півночі. Ми практикували позитивні дії. Знаєте, пропонували права меншинам, навіть на мирних переговорах про незалежність Косова у Відні, ми пропонували сербським меншинам більше прав, щоби створити платформу для реінтеграції. Хоча вони не приймали цього, деякі серби не проти інтеграції, але Сербія проти інтеграції півночі Косова. Чому? Тому що північ багата на мінеральні ресурси і воду. Тому Сербія маніпулює. Але ми терпляче продовжуємо свою політику.

Нині міжнародні партнери поставили Косово і Сербію перед фактом, що євроінтеграція неможлива, допоки не будуть збудовані дружні стосунки між двома країнами. Що ми зробили за сім останніх років? Ми досягли домовленості про закриття паралельних структур Сербії та відкриття відповідних структур Косова у нас на півночі. Наприклад, до підписання Брюссельського договору, на півночі у нас була сербська поліція. Але після домовленостей сербська поліція припинила функціонувати, почала роботу косовська. (2013-го року була підписана Брюссельська угода між Белградом і Приштиною. Вона закріпила повноваження влади Косова у північній частині краю, з деякими особливостями представництва сербів у правоохоронних і судових органах – «Главком»)

Ми також залучали сербів, які живуть у нас на півночі, до процесів у Косові. Нещодавно серби брали участь у наших виборах. Потім Сербія почала цим маніпулювати – і вибори розбилися на частини, стали «їхні» вибори і «наші». Але зараз ми досягли домовленостей, і тепер ці громадяни – вже частина нашої виборчої системи. У вас в Україні частина громадян також позбавлена можливості голосувати. Але з іншої причини...

Для українських політиків важливо будь-якими шляхами знайти підхід до таких людей, не відштовхувати їх. Так, це нелегко, але краще для всіх буде працювати у цьому напрямку, все робити м’яко. Під тиском нічого не вийде. Усе, що хочуть звичайні люди, – це миру. Вони не хочуть тиску і того, щоби ними маніпулювали.

Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии
Екс-віце-прем’єр самопроголошеного Косова Едіта Тахірі


Чи виплачує Косово пенсії тим людям, яким виплачує Сербія? Чи є від цього внутрішнє напруження, адже виходить, що одні люди отримують більше, ніж інші?

Так, і ми платимо, і Сербія платить також. Ми не проти цього. Ми вдаємо, що не знаємо цього факту, що люди отримують гроші і від Сербії. Колись, як косовсько-сербські відносини нормалізуються і не буде тиску, не буде потреби для подібних подвійних виплат. Не така велика проблема платити дві пенсії, потрібно чимось жертвувати задля більшого блага. Не тільки про пенсії мова, ми також платимо вчителям, і Сербія їм платить зарплати. На цьому етапі люди отримують дві зарплати, дві пенсії. Колись усе зміниться – і цей час скоро настане. Це і є стратегія реінтеграції. Потрібно повільно застосовувати її.

Але як протистояти політичним силам, які на цих виплатах маніпулюють?

Це гарне питання. Є місцеві політики, яким це все на руку, є політики, які мають дивіденди. На півночі у нас є не тільки політична, а й економічна мафія. Мафія росте там, де немає законів, але вона не виживе там, де закон. Перетягніть людей на вашу сторону повільно, і все це негативне зникне.

Скільки часу треба для того, щоби «перетягнути» людей на свій бік?

Хорватія мала дуже схожу проблему. Їм потрібно було 10 років, щоби провести переговори і реінтегрувати. Коли я дивилася на Хорватію, то я була незадоволена тим, як усе відбувається у Косові. Але краще довше почекати, аніж зброєю вирішувати проблему. Якщо допустите конфлікт, то ви тільки відштовхнете території. Якщо щось трапиться у нас в Косові, то ми теж втратимо територію. У нас ніколи не було вбивств на півночі, хоча загалом під час конфлікту загинуло багато людей.

Чи можна простити винних?

Ніхто не повинен забувати минуле, але воно не може бути перепоною на шляху до майбутнього. Я скажу дві речі: перше – потрібне визнання Косова, воно відкриє дорогу для прощення. Але не можна простити, якщо ніхто не просив прощення.

Як вам здається, першопричина війни в Україні – це внутрішній конфлікт чи зовнішня агресія?

У вашому випадку немає внутрішнього конфлікту, але є вплив ззовні. У Донецьку немає української влади і дуже важко довести, хто саме в цьому винен. Але я впевнена, що у вас є достатньо доказів… Важливо, щоби міжнародне товариство розуміло, що у вас відбувається зовнішнє втручання у життя країни. Саме це створює фундамент для міжнародного діалогу. Не може бути вирішення проблеми без міжнародної підтримки.

Амністія – шлях до примирення?

Для сербів півночі Косова, якими маніпулювала Сербія, ми адаптували закон про амністію. Деякі люди, які скоїли тяжкі злочини, не будуть амністовані. Але інші підпадають під дію закону, незалежно від національності. Це не просто робити, але заради об’єднання країни робити потрібно.

Як Косово сприймає той факт, що Україна не визнала ваш край незалежною державою, і що Приштина робить для того, щоби змінити думку Києва?

Складність у тому, що важко мати доступ до країни через неможливість офіційних зустрічей. Зустрічаємося з представниками інших країн на міжнародних конференціях, організованих ООН. Було би добре, щоб українці приїхали до Косова і зрозуміли аргументи, і обмінялися думками з нашими парламентарями. Хотілося би бачити інтелектуальні дебати не серед політиків, а серед інтелектуалів.

Михайло Глуховський, «Главком»
Tags:     Крим      Росія      бойовики на Донбасі      Донбас      НАТО      вибори      ООН      сепаратизм      Іспанія      Сербія      Косово      Хорватія