gototopgototop

Миротворча місія: значення для України та загрози

Печать PDF
Новости и события в Украине и зарубежом. Политика, экономика, общество, культура, спорт, наука, образование, технологии На початку року представники ООН заявили, що для врегулювання ситуації на Донбасі потрібно ввести миротворчі сили. Бійці мають бути відібрані з тих європейських країн, які мають досвід проведення подібних операцій та, яким би довіряла Росія.

Введення миротворців не є універсальною пігулкою. Це інструмент, який несе в собі ряд позитивних моментів та певних загроз. В реальності, мінімізація загроз та максимізація позитивів відбувається на етапі створення мандату миротворчої місії.

Саме мандат регулює такі питання, як: заради чого вводиться місія, яким чином, на який термін, як вона виводиться, і всі інші модальності пов’язані з нею.

Одна миротворча місія, в порівнянні з іншою, може кардинально відрізнятися саме завдяки змісту закріпленому в мандаті.

Наразі, мандат не прописаний. Він формується після того, як приймається політичне рішення на рівні ООН. Далі формується комісія, яка працює півроку над оцінкою можливості введення миротворчої місії й готує власну доповідь для Генерального секретаря ООН. Вже після цього черга доходить до складання бюджету, кількісного складу, мандату.

Як показує практика, склад місії в кількості 50 – 40 тис. – це лише фантазії. Реальний склад можливий до 20 тис. осіб. Саме ця цифра є певною психологічною межею, за яку ООН ще не виходила. Вся описана процедура може зайняти більше 1 року.

“Миротворча” місія – не зовсім правильне трактування, насправді, це місія з підтримки миру. Тобто, це місія, яка вводиться лише тоді, коли є підписаний меморандум про досягнуту домовленість з припинення вогню, тобто перемир’я. Це є обов’язковим елементом для введення миротворчої місії.

Безумовно, підписання такого договору, про припинення вогню, відбувається між сторонами конфлікту. В даному випадку – це камінь спотикання. Росія наполягає на визнанні стороною конфлікту саме окупаційних адміністрацій на сході України.

Для України таке визнання суб’єктності окупаційних адміністрацій, безумовно, є не припустимим. Це є непереборним моментом, без якого, навіть, технічно введення миротворчої місії майже неможливе.

Другий елемент серйозних дискусій – території, на які вводиться миротворча місія. Для Росії, очевидно, що ключовим є введення миротворців на лінію розмежування України та територій захопленими окупаційними адміністраціям, а вся інша територія та кордон в останню чергу.

Для України ситуація зворотна. Для нас первинним є контроль за кордоном, для того, щоб відновлювати державний суверенітет, а все інше – похідні модальності, стосовно яких можна вести дискусію тільки після того, як визначимо статус контролю за кордоном.

По-третє, миротворча місія, сама по собі, як інструмент вирішення не є можливим. Вони просто підтримують стан миру.

Озброєна миротворча місія має право включатися в вуличні бої, протистояння, але для забезпечення реалізації власного мандату.

Якщо в мандаті прописано захист прав людини, то в разі порушення прав людини вони гарантують безпеку на вулицях. Вони можуть гарантувати безпеку об’єктів критичних інфраструктур, але воювати, здійснювати наступальні операції, миротворчі війська не мають права. Вони не є бойовою одиницею військового характеру. А є скоріше охоронною структурою.

Відповідно, очікування, які транслюються частиною українського політикуму, що миротворці ввійдуть, і одразу вирішиться, якщо не все, то принаймні більша частина питань, є здебільшого маніпулятивними.

Головне питання – заради чого вводяться миротворчі сили. В російській комунікації привалює формулювання, що миротворці вводяться для проведення виборів. Ці вибори для України є неприйнятними, оскільки проведення виборів не є вирішенням російсько-української війни. Більше того, що буде після проведення виборів? Миротворці підуть, а питання конфлікту залишиться відкритим.

Миротворці можуть йти виключно в пакеті з інструментом створення миру. Це може бути чи міжнародна адміністрація, яка вводиться на певний період (2-5 років) для того, щоб досягнути сталого миру на територіях. Провести демілітаризацію, прибрати бойові дії тощо. Тоді можна буде говорити про створення на таких територіях органів самоврядування, та здійснення виборів в межах міжнародного права.

В даній ситуації Україна повинна тісно комунікувати з європейськими країнами. Адже проведення виборів на окупованих територіях може стати інструментом для розхитування конфліктних ситуацій на територіях: Італії (конфлікт між Північною та Південною Італією), Іспанії (конфлікт з Каталонією), Великобританії (конфлікт з Шотландією та в Північній Ірландії).

Хоча всі конфлікти є різними за своєю суттю, але можливий прецедент проведення виборів без вибору на сході України зможе дозволити Росії розхитувати Європу з новою силою.

Відповідно, потрібно розглядати ситуацію на сході не тільки в контексті внутрішньо-української безпеки, а й загальноєвропейської, оскільки Росія війною та анексією порушила безпековий уклад, який існував в Європі після Другої Світової війни.

Відповідно, це питання моделювання нової системи колективної безпеки. В розрізі російсько-української війни, агресій на сході та в Криму, потрібно розглядати введення миротворчої місії чи будь-яких інших інструментів по вирішенню ситуації на сході в контексті ризиків активізації агресії Росією на більш широкому фронті.

Наприклад, ми можемо звернути всю увагу на введення миротворців, та почати процес по припиненню бойових дій на сході України.

Але, якщо немає гарантії, наприклад, що з боку Чернігівської, Сумської областей, Росія не введе свої війська, не продовжить своє інформаційне, політичне розхитування ситуації в Україні, то ми можемо за малим забути про велике.

В рамках вирішення ситуації на сході мають бути закріплені гарантії з боку Російської Федерації, що вони підтримують дійсне налагодження миру і повернення суверенітету України на території сходу. Наприклад, російські медіа, не дивлячись на декларативну підтримку РФ ідеї миротворців, вже розкручують інформаційний посил про те, що миротворці стануть окупаційним контингентом, вже заздалегідь налаштовуючи місцеве населення супроти них.

З одного боку, однією рукою рухаючись до налагодження ситуації, а з іншої, роблячи все для того, щоб ситуація не вирішилась.

Росія може використати миротворчу місію для того, щоб перекласти міліарні видатки по утриманню власного контролю за окупованими територіями на міжнародне співтовариство.

Таким чином унеможлививши військовий, військово-політичний та військово-дипломатичний сценарій вирішення ситуації з боку України, і взяття під контроль територію. При цьому, зберігаючи і маючи гарантії збереження власного економічного, фінансового, культурного, інформаційного впливу на контрольовану ними територію.

Росія розраховує ще до виборів в Україні отримати від сьогоднішньої влади гарантії введення миротворчої місії на тих умовах, які Російська Федерація намагається досягти.

Олег Саакян, "Факты"
Tags: